Місія намежі

Світло, що пробивалося крізь високі вікна, розмивало контури тисяч фонтанів, що були розкидані по всьому залу, створюючи мерехтіння й таємничість. Еніка поступово виходила зі стану медитації, її думки ще плавали десь у вирі космічної енергії, коли вона розплющила очі та почула гамірні голоси.  Шейл і Лок, два нероздільні друзі, зіткнулися в словесній сутичці. Їхній спір був таким же старим, як і самі стіни, що оточували їх.

— Не заважай мені, Шейл. Ти вже маєш свій титул лицаря, а мені належить пройти крізь іспити,– наполегливо вимовив Лок, його голос відгомонів об стіни, відбиваючись від каменю.

— Але Голокрон Дуку – це не іграшка. З ним не жартують,– втрутився Шейл, його рука невідступно затискала держак меча, наче шукала в ній підтримки.

Еніка підійшла до них, вираз її обличчя був спокійним, але очі віддавали її занепокоєння.

— Дозвольте мені,– сказала вона, беручи в руки містичний квадратний предмет. Холод, що виходив від нього, змусив її здригнутися.

— Я відчуваю те саме, Шейл. Це небезпека... Лок, це може коштувати тобі життя, – її слова прозвучали як вирок, але в голосі відчувалась турбота. Лок, тримаючи погляд Еніки, поглинав її слова

. — Можливо, ти права, Еніка. Я виберу світло, – його голос затремтів, але рішучість лишалася незмінною. Еніка посміхнулася, покладаючи руку на його плече.

— Твій вибір – це твій шлях, Лок. І я знаю, ти обереш мудро,  – її усмішка зігріла його серце, хоч і розбила його надії. Еніка була недосяжною, кохана іншим. Та ніхто не встиг глибше замислитися над майбутнім, як в зал ввійшов Обі-Ван, його кроки лунали впевнено та важко.

— Еніка, Рада чекає на нас,– він процідив через зуби, його погляд був спрямований на неї, ніби шукав підтвердження її готовності.

— Зараз, майстре,– відповіла Еніка, відчуваючи хвилювання від майбутньої зустрічі. Поспішаючи за своїм майстром, вона ледве помітила, як її тихо відвели в сторону. Обі-Ван, з неймовірною легкістю, створив навколо них невидимі щити, відгородивши від  очей. І ось вони були одні, його губи на її губах, його руки, що притягали її ближче, змусили її забути про все на світі. Як  Обі-Ван зміг утримати щити, не втративши контролю, коли цілував її, залишалося загадкою для неї.

Їхній поцілунок був насичений пристрастю і коханням, яке вони так довго приховували від інших. Їхні тіла були притиснуті один до одного, серця билися в унісон. Обі-Ван, відчуваючи її теплоту, не хотів відпускати її, але вони обоє знали, що це момент повинен закінчитися.

– Нам потрібно йти, – прошепотів він, відриваючись від її губ, але залишаючи руку на її талії.

– Так, – відповіла Еніка, її очі сяяли від кохання і рішучості. – Ми завжди повернемося один до одного Вони швидко випрямилися і, знову набравши серйозний вигляд, прямували до Ради. Проходячи коридорами.  Їх кроки відлунювали по античних коридорах, коли вони вийшли за колони   де їхні відчуття були єдиними свідками. Вони рухалися швидко, але без поспіху, ніби кожен крок був зважений і важливий, ведучи їх до залу високої Ради. Проходячи через тенета коридорів, вони наближалися до круглої вежі, де мудреці в червоному очікували початку засідання. Обі-Ван і Еніка обмінялися швидкими поглядами, зарядженими енергією майбутніх пригод, перш ніж ступити у священний простір.  Місія на Кореллії обіцяла бути складною: планета, яка вже давно мучилася від непорозумінь з племенами джунглів, потребувала дипломатії та такту, які можуть запропонувати лише джедаї. Погляди Обі-Вана та Еніки зустрілися під час інструктажу мудрого Йоди, сповнені взаєморозуміння та відчуття спільності. Це була їхня перша спільна місія як пари, і вони були повні рішучості довести свою злагодженість не лише як коханих, але і як союзників у Силі.

З закінченням засідання, вони покинули залу, не розриваючи теплого контакту їхніх рук. Шлях до корабля, що мав відправити їх на Кореллію, був водночас і шляхом до нового етапу в їх відносинах і кар'єрах.

— Тільки нумо сподіватися, що місія не перетвориться на гру 'давайте полюємо джедаїв'," - жартівливо зауважила Еніка, коли вони підійшли до свого корабля. Вона ніби вагалася між місцем пілота та штурмана, але під пильним поглядом Обі-Вана, з усмішкою, вибрала місце штурмана.

— Не раніше, ніж ти заслужиш це, моя падаван, — відповів Обі-Ван, легко потягуючи за її косу яка випадково визволилася з-під її капюшона. - Або коли ти вирішиш змінити своє прізвище на Кенобі.

— Мені здається, я вже дала тобі відповідь,- сказала вона, дивлячись йому прямо в очі.

— Я просто хочу почути її ще раз,- сказав він, запускаючи потужні двигуни, які почали наповнювати простір гудінням й обіцянкою нових пригод. 

Сенатор Соло стояв у просторій залі зустрічі, де стіни були прикрашені древніми містеріями, що зображували легендарні битви Кореллії. Його постава була непохитною, а вишуканий одяг ледь колихався від легенького потоку кондиціонованого повітря. Еніка, яка вже зустрічалася із різними представниками галактичної політики, намагалася розгадати його непроникну маску безбарвності, що контрастувала з теплими відтінками його очей.

— Сенатор Соло, дозвольте представити вам майстра Обі-Вана Кенобі та падавана Скайвокера, — вів далі голова ради, вказуючи на двох джедаїв, що ввічливо схилили голови в поклоні. У спогадах Соло миттєво промайнули образи інших джедаїв, але його увагу відразу захопила Еніка, що випромінювала невимушену грацію та впевненість, властиву лише справжнім воїнам світла.

— Не знав, що джедайки такі чарівні, — промовив сенатор з легким відливом іронії у голосі.

— Дякую, — відповіла Еніка, вишукано вклонившись, але її погляд уже встиг оглянути залу, зафіксувавши стратегічні точки та можливі виходи. Інстинкти джедая завжди залишалися пильними.

— О, до речі, це мій син Хан, — продовжив сенатор, вказуючи на шестирічного хлопчика з розкутим виразом обличчя, який з великим інтересом спостерігав за джедаями.

Хан, з дитячою безпосередністю, підійшов до Обі-Вана, що стояв поруч з Енікою. Його маленькі очі світились захопленням, коли він простягнув руку до світлового меча.