Бути майстром ..

Сонячне світло Корусанта м'яко пробивалося крізь високе вікно, заливаючи аскетичну, але нову кімнату Еніки. Це було її перше власне помешкання в Храмі — вже не гуртожиток для юнлінгів, а кімната падавана. Ліжко було заправлене з військовою точністю, кілька особистих речей лежали на столі. Вона відчувала суміш гордості, відповідальності та ледь помітної самотності. Нове життя починалося.

У двері тихо постукали, і до кімнати увійшов Обі-Ван, його обличчя світилося привітною усмішкою. — Доброго ранку, Еніка. Як спалося на новому місці?

Дівчинка посміхнулася у відповідь, відчуваючи, як його присутність миттєво розвіює залишки тривоги. — Доброго ранку, Майстре Кенобі, — відповіла вона, згадавши про формальності. — Все чудово. Тільки...

Вона не договорила, розвернулася і зникла у ванній кімнаті, що прилягала до спальні. За мить звідти пролунав розпачливий крик: — Обі-Ване, допоможи мені з волоссям! Воно сьогодні абсолютно неслухняне!

Обі-Ван тихо зітхнув, але в куточках його губ грала посмішка. — "Добре, що хоч іноді вона згадує, як до мене звертатися на людях, " — пробурмотів він собі під ніс, а потім додав голосніше, підходячи до дверей ванної: — Яка хазяйка, таке й волосся! Іноді ти мене слухаєшся так само.

Двері відчинилися, і на порозі з'явилася Еніка. Одягнена в просту нижню туніку та лосини, вона тримала в руках щітку для волосся як зброю в програній битві. — Коли це я тебе не слухалась, майстре? — грайливо наголосила вона на останньому слові.

— Вчора, наприклад. Коли категорично відмовилась навіть підійти до води, — відповів він, забираючи в неї щітку. — Сідай, давай сюди свою неслухняну голову. До речі, саме тому ми зараз ідемо з тобою в басейн.

Еніка миттєво напружилася. — Але, майстре...

Він обійшов диван і сів навпроти неї, м'яко взявши її за руки. Його погляд став серйозним, але теплим. — Падаван. Я розумію, що тобі страшно. Ти виросла на планеті, де вода — це розкіш, а не стихія. Але ти повинна навчитися плавати та пірнати. Це частина тренувань. Я буду поруч з тобою кожну секунду, тобі абсолютно нічого боятися. Обіцяю, це навіть буде весело..

...Еніка подивилася на нього, недовірливо примруживши очі. В її погляді скептицизм боровся з довірою до нього.

Її скептичний погляд міг би, мабуть, просвердлити дірку в стіні, але Обі-Ван лише терпляче посміхнувся, вправно закінчуючи заплітати її волосся в акуратну падаванську косу. — Це несправедливо, — нарешті пробурмотіла вона, скоріше для себе, ніж для нього. — Використовувати мою зачіску як привід, щоб затягнути мене до води.

— Обов'язок джедая рідко буває "справедливим", Еніко. Він просто є, — спокійно відповів він, закріплюючи кінець коси. — І частина твого обов'язку — вміти виживати в будь-яких умовах. Навіть у тих, які тобі не до вподоби. Все, готово. Переодягайся в тренувальний одяг. Я чекаю за дверима.

Йшли вони до тренувальних басейнів мовчки. Еніка — трохи попереду, надувши губи та демонстративно дивлячись убік, ніби навколишні коридори Храму були найцікавішим, що вона бачила в житті. Обі-Ван — на півкроку позаду, абсолютно спокійний і зосереджений, даючи їй простір, щоб змиритися з неминучим.

Коли величезні двері тренувальної зали роз'їхалися, Еніку накрила хвиля вологого, теплого повітря та оглушив звук води. Це був не просто басейн. Це була величезна зала зі скляною стелею, крізь яку було видно небо Корусанта. Смарагдова вода виблискувала під світлом, а з кам'яних стін стікали невеликі водоспади, створюючи заспокійливе, але для неї — тривожне дзюрчання. Це було красиво, але лякало своїм масштабом.

Вона завмерла за кілька кроків від краю, мимоволі стиснувши кулаки. Вода здавалася бездонною, живою істотою. Обі-Ван зупинився поруч, його присутність була як міцний, заспокійливий щит. Він не підштовхував її, не квапив. — Не думай про страх, — тихо сказав він. — Просто дихай. Разом зі мною.

...Він не підштовхував її, не квапив. — Не думай про страх, — тихо сказав він. — Просто дихай. Разом зі мною.

Раптом тихе плескання води порушило їхню зосередженість. Недалеко від краю басейну, де вони стояли, вода розійшлася, і з неї безшумно, мов дух, з'явився Квай-Гон. Вода стікала з його довгого волосся і плечей, але він, здавалося, зовсім не помічав цього. Його погляд був спокійним і глибоким, як сама вода, і спрямований він був на Еніку.

Обі-Ван здивовано випростався. — Майстре? Я не знав, що ви тут.

Квай-Гон ледь помітно посміхнувся, не відводячи погляду від дівчинки. — Вода очищає не тільки тіло, але й думки. Іноді я приходжу сюди, щоб змити втому дня. — Він підплив ближче, його рухи були плавними та впевненими. — Здається, вам потрібна допомога.

Він звернувся до Обі-Вана, але дивився на Еніку, яка від його появи, здавалося, ще сильніше втиснулася в кам'яну підлогу. Тепер на неї дивилися одразу два майстри. — Страх — це океан, юний падаване, — м'яко промовив Квай-Гон. — Можна дозволити йому поглинути тебе, а можна навчитися в ньому плавати. Дозволь мені показати.

Квай-Гон простягнув уперед долоню, тримаючи її трохи вище поверхні води. — Сила є у всьому, Еніко. У тобі, в мені, в цьому камені та... в цій воді. Вона не ворог. Послухай її.

Еніка, затамувавши подих, дивилася на його руку. Повільно, з поверхні басейну почала підніматися невелика куля води. Вона тремтіла, переливалася смарагдовим світлом, але не розпадалася, слухняно обертаючись над долонею Квай-Гона. Потім ще одна, і ще. Незабаром навколо нього в повітрі плавно кружляли кілька ідеально круглих водяних сфер, немов маленькі, слухняні планети.

Очі дівчинки розширилися від подиву. Страх на її обличчі поступився місцем цікавості та захопленню. Вона ніколи не бачила такого. Вода, яка здавалася їй нестримною і грізною стихією, тепер виглядала покірною і грайливою.

Обі-Ван мовчки спостерігав, відчуваючи глибоку повагу до свого вчителя. Він намагався подолати страх Еніки через дисципліну та підтримку. Квай-Гон же не боровся зі страхом. Він показував, що причина страху може бути джерелом дива.