Серія 23. Діти поваленого прапора

Прапор Аврелійської імперії падав красиво.

Це було дуже в її стилі.

Навіть коли імперія втрачала трон, сенатську серйозність, храмову монополію на страх, флотські похоронні марші, ринкові аукціони на чужі життя, весільні протоколи пам’яті й святкову машину керованої радості, вона все одно намагалася падати так, ніби хтось заплатив за трансляцію в преміальному пакеті.

На Центральній площі Аврелії-Прайм, після провалу “Свята нового початку”, над сценою ще висів головний імперський прапор. Величезний. Біло-золотий. Із сонячним гербом, розсіченим стилізованою орбітою. Колись цей прапор піднімали над завойованими станціями, флотськими академіями, дитячими школами старих домів, храмовими платформами, сенатськими процесіями й колоніальними фільтрами, які працювали гірше, ніж офіційна статистика.

Прапор пережив імператорів.

Пережив війни.

Пережив п’ять реформ, сім державних переворотів, три “оновлення морального курсу”, дві зміни гімну й одну катастрофічну спробу зробити з нього ароматизований сувенір для туристів.

А тепер він падав.

Не тому, що його спустили за протоколом.

Не тому, що Сенат проголосував.

Не тому, що флот віддав честь.

Просто один із тримальних гравітаційних вузлів не витримав після того, як Королева уламків відкрила святкові сценарії, а Селена Кайр, за офіційною версією, “не мала до технічного збою жодного доведеного стосунку”. За неофіційною версією, вона стояла поруч із панеллю, тримала гайковий ключ, усміхалася так, як усміхаються лише дуже чесні саботажниці, і сказала:

— Ой.

Рая Морн, яка бачила це на власні очі, потім заявила, що “ой” був найкращою політичною промовою доби.

Прапор повільно сповзав униз.

Спочатку золотий герб нахилився.

Потім тканина розгорнулася, наче втомлена зоряна медуза.

Потім орбіта на полотні зламалася складкою.

Потім нижній край торкнувся сцени, де ще лежали уламки святкової декорації, зламаний дрон-ведучий, кілька флотських стрічок, шматок декоративної корони й порожня миска з-під Мартиного супу, яку хтось виніс на площу як символ того, що будь-яка революція без гарячої їжі стає підозріло схожою на чергову імперську ідею.

Натовп мовчав.

Бо всі чекали, що зараз хтось скаже правильні слова.

Хтось мав пояснити, що означає падіння прапора.

Лівія Аврелія.
Адріан.
Ровен.
Міра.
Вальд.
Архів.
Можливо, навіть Королева уламків, яка тепер сиділа на краю сцени вже не як монархиня, а як “архівний свідок керованої радості” й виглядала значно розумніше, ніж більшість колишніх міністрів.

Але першими до прапора підійшли діти.

Не символічно.

Просто тому, що дорослі знову зависли в паузі, а дітям було цікаво, чи можна торкатися великої забороненої тканини.

Ірена Вейл стала біля золотого краю. Ліна Кай із Тарсіса сіла навпочіпки й роздивилася шов. Том Ерс, колишній флотський кадет, обережно підняв кут полотна. Маленький Орен Сальвейн погладив герб і сказав:

— Він колючий.

Селена, яка стояла неподалік, відповіла:

— Як і все, що довго називали святим без ремонту.

Марта з каналу буркнула:

— Тканину прати треба було частіше. Видно ж, що нею прикривали не один злочин.

Діти не засміялися одразу.

Вони дивилися на прапор.

Для дорослих це був символ влади, війни, законів, маршів, податків, присяг, гімнів і наказів. Для дітей з “Колискової флотилії” це було ще й полотно, під яким їх учили стояти рівно, мовчати красиво й відповідати на питання “чи ви щасливі?” словами “я вдячний за довіру імперії”.

Ірена Вейл сказала:

— Нам казали, якщо прапор падає, треба підняти.

Том Ерс кивнув.

— У флоті теж.

Ліна Кай подивилася на Селену.

— На Тарсісі нам казали, якщо прапор падає на фільтр, треба спочатку рятувати прапор.

Селена повільно видихнула.

— А ви що робили?

— Рятували фільтр. Потім нас карали.

— Правильний порядок.

Маленький Орен Сальвейн дивився на корону в центрі герба.

— А якщо ми не хочемо його піднімати?

Це питання пройшло площею сильніше, ніж флотський залп.

Бо дорослі могли сперечатися про державність, перехідні ради, правонаступництво, історичну пам’ять, юридичний статус імперських символів, безпеку громадського порядку й ще двісті способів зробити просту річ нестерпно чиновницькою.

А дитина спитала головне:

чи можна не піднімати те, під чим тебе ламали?

Архів спалахнув над площею:

ФІНАЛЬНА ПОМИЛКА СЕЗОНУ АКТИВОВАНА.
ІМПЕРІЯ, ЯКА ХОТІЛА ПЕРЕЖИТИ ВЛАСНУ СМЕРТЬ.
ПЕРШИЙ СВІДОК: ДІТИ ПОВАЛЕНОГО ПРАПОРА.

Рая Морн тихо сказала:

— О. Це вже не просто прапор.

Міра Сальвейн стояла поруч із нею, обличчя в неї було спокійним лише настільки, наскільки старі доми навчали ховати землетруси під правильним кутом підборіддя.

— Ні. Це пастка.

— Прапор?

— Питання. Якщо ми скажемо дітям підняти — ми повторимо імперію. Якщо скажемо спалити — теж можемо повторити імперію, тільки навпаки. Якщо скажемо залишити — знову вирішимо за них.

Рая подивилася на неї.

— Ви дуже незручно розумна.

— Я знаю.

— Це привабливо.

— Рая.

— Що? У нас кінець імперії. Треба фіксувати красу, поки її не приватизували.

Селена з іншого боку сказала:

— Я вас чую.

— Ти завжди нас чуєш.

— Бо ви фліртуєте на частотах аварійного маяка.

Марта додала:

— І правильно. Якщо світ валиться, хоч хтось має робити це з теплом.

Селена закотила очі.

— Марто, не підтримуйте їх. Вони й так самі себе підтримують руками.

Міра, на диво, не відступила від Раї.

Рая усміхнулася так, ніби щойно отримала малу, але дуже важливу перемогу над кількома століттями родової стриманості.

Поки площа думала, що робити з прапором, старі системи вже діяли.