Серія 2. Принц без трону

У палаці Авреліїв завжди було багато дверей.

Двері для імператора, двері для спадкоємців, двері для сенаторів, двері для коханок із родоводом, двері для коханців без родоводу, але з чудовою спиною, двері для міністрів, двері для катів, двері для архіваріусів, двері для тих, хто ніколи не мав офіційної посади, зате міг зробити так, щоб у потрібний момент людина перестала мати пульс.

Та коли помер імператор Даміан IX і активувався протокол «Останній тост», усі ці двері раптом стали однаковими.

Замкненими.

Медичне крило перейшло в режим ізоляції. На стінах спалахнули червоні аварійні лінії, біле стерильне світло змінилося темним рубіновим мерехтінням, а голос палацового штучного інтелекту, який зазвичай звучав так солодко, ніби його навчали на придворних компліментах, повідомив:

— Увага. Протокол спадкової безпеки активовано. Усі особи імператорської крові мають залишатися в межах контрольованої зони до встановлення легітимного порядку успадкування.

Принц Адріан Аврелій стояв посеред зали з мечем у руці й уперше в житті виглядав так, ніби краса йому заважала.

Його біла церемоніальна форма була вкрита золотим пилом, дрібними скалками, плямами чужої крові й попелом від орбітального фрегата, який ще пів години тому велично носив назву «Аврелійський світанок», а тепер падав на столицю у вигляді дорогого металобрухту. Волосся Адріана залишалося майже ідеальним. Це було непристойно. Навіть катастрофа втомилася намагатися його зіпсувати.

Перед ним, біля капсули з тілом імператора, стояла принцеса Лівія. Вона тримала пістолет, знятий із гвардійця, і дивилася на двері, крізь які щойно намагалися увірватися люди генерала Кайна. Її темна сукня здавалася створеною не для жалоби, а для того, щоб доводити палацу: ніч теж може мати політичну позицію. На оголених плечах блищали тонкі лінії золота, схожі на тріщини в старому ідолі. Вона була спокійна, і саме це найбільше дратувало брата.

— Ти задоволена? — спитав Адріан.

Лівія навіть не повернула голови.

— Ти уточни: смертю батька, архівним апокаліпсисом чи тим, що твою коронацію зіпсував мертвий чоловік із кращим відчуттям драматургії, ніж усі твої радники?

— Він не мав права.

— Бути мертвим?

— Принижувати династію після смерті!

Лівія глянула на нього. У її очах не було ніжності. Але й ненависті не було. Там було щось гірше — ясність.

— Адріане, наша династія принижувала себе шість століть. Батько просто ввімкнув світло.

На екранах медичного крила продовжували відкриватися файли. Вони миготіли один за одним, мов некролог, який втратив сором.

Колоніальна операція “Мирний врожай”: приховане знищення восьми поселень.
Списки таємних в’язниць у секторі Оріон-Мінор.
Протоколи фальсифікації сенатських виборів.
Наказ про ліквідацію журналістів із місячного каналу “Вільний кратер”.
Підписи: Даміан IX, Сенатський комітет стабільності, генерал Вард Кайн.

Останній рядок змусив Адріана стиснути руків’я меча.

— Він підставив нас.

— Ні, — сказала Лівія. — Він нарешті перестав нас прикривати.

— Ти говориш так, ніби не Аврелія.

— Я говорю так, ніби хочу дожити до вечора.

За дверима знову пролунали удари. Палацові гвардійці, що залишилися всередині медичного крила, розгорнулися в оборонну позицію. Їх було семеро. Проти невідомої кількості легіонерів внутрішньої безпеки. У палацових інструкціях такий баланс сил називався «несприятливою церемоніальною обстановкою». Солдати називали це коротше: «нам кінець».

— Ваша високосте, — сказав капітан гвардії, звертаючись одночасно до Адріана й Лівії, бо зараз навіть етикет не знав, кому служити, — внутрішні двері тримаються, але зовнішній коридор уже під контролем легіонів.

— Легіони не мали права увійти до медичного крила, — сказав Адріан.

Лівія сумно всміхнулася.

— Скажи їм. Можливо, вони вибачаться і вийдуть, дуже соромлячись.

Капітан ковтнув.

— У них наказ затримати принцесу.

— Від кого? — спитав Адріан.

Капітан не відповів одразу.

— Від генерала Кайна.

Тиша стала густою.

Адріан повільно обернувся до Лівії.

— Ти чуєш? Він хоче тебе.

— Нарешті хоч один чоловік у цьому палаці чесний у своїх намірах.

— Лівіє.

— Він хоче не мене. Він хоче архів, легітимність і зручну жертву, яку можна назвати причиною хаосу. Я йому ідеально підходжу: жінка з правдою, зброєю і поганою репутацією серед покійних тиранів.

Адріан підійшов до центральної консолі. Спробував увімкнути зовнішній канал. Система відмовила.

ДОСТУП ОБМЕЖЕНО.
ПРОТОКОЛ “ОСТАННІЙ ТОСТ”.
ПРАВА СПАДКОЄМЦЯ НЕ ПІДТВЕРДЖЕНО.

Він завмер.

— Не підтверджено?

Лівія підняла брову.

— О, це цікаво.

Адріан вдарив рукою по панелі.

— Я старший син імператора!

Система відповіла тим самим м’яким голосом:

— Статус: кандидат на спадщину. Легітимність очікує верифікації.

Капітан гвардії опустив погляд. Один із лікарів, сховавшись за капсулою, перехрестився за старим колоніальним звичаєм. Міністр Серафим Вальд, який досі стояв біля стіни й виглядав так, ніби його покинули всі відмовки, тихо прошепотів:

— Неможливо.

Адріан обернувся до нього.

— Що це означає?

Вальд змусив себе випрямитися. Навіть на порозі державного колапсу він мав вигляд людини, яка намагається зберегти адміністративну поставу.

— Протокол спадковості, ваша високосте, був створений після замаху на імператрицю Селіану. Він має перевірити, чи не було примусу, підміни, блокування прав, політичного перевороту або загрози державі під час переходу влади.

— Загроза державі? — Адріан засміявся, але сміх прозвучав зламано. — Флот горить, палац заблокований, мертвий батько виклав архів злочинів, а генерал Кайн уже штурмує коридори. Звісно, загрози немає. Просто сімейний сніданок затягнувся.