Серія 6. Апокаліпсис включено у вартість

Людство давно навчилося продавати пакет «все включено».

У двадцять першому столітті це означало сніданок, басейн і алкоголь, якість якого дозволяла забути, скільки ти заплатив за номер.

У двадцять дев’ятому столітті до списку додали міжзоряний переліт, штучну гравітацію, три види екзотичного масажу, персонального робота, екскурсію до вулкана й гарантований апокаліпсис.

Цивілізація розвивалася.

Не завжди в правильному напрямку.

На рекламному екрані Парадіза виглядала майже образливо прекрасною.

Білі пляжі.

Блакитні лагуни.

Плавучі готелі.

Гігантські сади під прозорими куполами.

Міста, побудовані просто над океаном.

Два блідо-золоті місяці.

Рожеві хмари.

У небі повільно пливли декоративні повітряні кити, генетично створені виключно для фотографій.

У нижньому куті ролика стояв усміхнений чоловік у світлому костюмі.

— Парадіза — сім днів, які ви пам’ятатимете все життя!

Ром Дейн сидів за штурвалом «Аврори-17».

— Залежно від тривалості життя після сьомого дня.

Оракул продовжив рекламний ролик.

— Безлімітні ресторани! Преміальні пляжі! Нічні польоти над океаном! Особливі програми для пар!

Саїд Морено, який саме пив каву, підняв голову.

— Що за особливі програми?

Ная Восс стояла поруч.

— Ти ж інженер. Додумай конструкцію.

Саїд подавився кавою.

Міра Велл ледь усміхнулася.

Лея Арден навіть не повернулася.

— Якщо я почую хоча б один докладний опис, обох відправлю лагодити систему каналізації.

Ная нахилилася до Саїда.

— Звучить як програма для пар.

Лея:

— Ная.

— Мовчу.

Реклама дійшла до фіналу.

Пляжем бігли усміхнені туристи.

Десь далеко над океаном вибухала гора.

Навколо неї розходилася ударна хвиля.

Туристи радісно піднімали келихи.

На екрані з’явився золотий напис:

АПОКАЛІПСИС ВКЛЮЧЕНО У ВАРТІСТЬ.

Голос диктора став особливо урочистим.

— Жодних прихованих платежів. Жодних доплат за катастрофу. Один квиток — і кінець світу вже ваш!

На містку запала тиша.

Ром першим порушив її.

— Принаймні чесно.

Лея повернулася.

— На Парадізі немає природної загрози.

Еліс Каан підтвердила:

— Геологічна активність мінімальна. Зоря стабільна. Орбітальні об’єкти безпечні. Атмосфера нормальна. Океанічна екосистема здорова.

— Тобто апокаліпсису бути не повинно.

— Саме так.

Оракул відкрив транспортні дані.

— Але двадцять три години тому на планету прибули шість вантажних контейнерів із корпоративним рівнем захисту.

— Один із них хтось відкрив, — сказала Лея.

На екрані з’явилася фотографія охоронця з вантажного термінала.

Живого.

На щастя.

Але дуже нещасного.

Він сидів у медблоці з перев’язаною рукою.

Позаду нього двері були вкриті довгими чорними подряпинами.

Ром нахилився.

— Що його вкусило?

Оракул:

— За його словами, «щось із забагатьма зубами».

— Науково.

Еліс збільшила зображення рани.

— Це не місцева тварина.

— Звідки?

— Поки не знаю.

Лея дивилася на Парадізу, що повільно росла в ілюмінаторах.

Світ без катастроф.

Курорт із гарантованим апокаліпсисом.

Шість таємних контейнерів.

І в одному вже щось мало зайві зуби.

— Ми запізнюємося, — сказала вона.

Ром перевірив швидкість.

— До початку офіційної програми двадцять дві години.

— Я не про програму.

У цей момент Оракул повідомив:

— Ще одна новина.

— Звісно.

— Квитки на Парадізу повністю розпродані.

— Скільки людей?

— Вісімдесят чотири тисячі шістсот одинадцять туристів.

Міра:

— Персонал?

— Тридцять одна тисяча.

Ром свиснув.

— Сто п’ятнадцять тисяч людей їдуть на апокаліпсис.

Ная поправила:

— Вісімдесят чотири тисячі їдуть добровільно.

Саїд:

— Решта на роботі.

Лея втомлено потерла перенісся.

— Найгірша фраза цього сезону.

Оракул:

— Я можу скласти рейтинг.

— Не треба.

— Уже склав.

1. РАЙ ІЗ ДОГОВОРОМ НА СМЕРТЬ

Космопорт Парадізи зустрів їх запахом квітів.

Справжніх.

Не синтетичних.

Не голографічних.

Уздовж коридорів росли дерева з блакитним листям, маленькі фонтани створювали прохолодний туман, а роботи у білих костюмах роздавали гостям келихи з фруктовими напоями.

Над воротами висіла голограма:

«ДО АПОКАЛІПСИСУ — 21:41:09».

Туристи фотографувалися біля таймера.

Молодята цілувалися.

Діти показували на цифри.

Літній чоловік попросив дружину стати так, щоб слово «АПОКАЛІПСИС» було над її головою.

Вона сказала:

— Це символічно.

— Чому?

— П’ятдесят років шлюбу.

Чоловік задумався.

— Я не впевнений, що це комплімент.

Біля стійки реєстрації продавали футболки:

«Я ПЕРЕЖИВ ПАРАДІЗУ».

Лея зупинилася.

— Подія ще не сталася.

Продавець усміхнувся.

— Передзамовлення.

— А якщо людина не переживе?

— Тоді футболка залишається родині.

Лея дивилася на нього.

— Ви це сказали з усмішкою.

— Корпоративний стандарт.

До них підійшла жінка у білому курортному костюмі.

Її звали Кіра Лейн.

Директорка клієнтських вражень.

Коротке чорне волосся.

Срібні сережки.

Посмішка настільки ідеальна, що, ймовірно, мала власну страховку.