Серія 11. Рятувальна місія для самогубців

Одинадцята серія починається не з героїчної музики, а з дуже неприємного факту: іноді рятувальна місія звучить благородно тільки до того моменту, поки хтось не пояснить, кого саме треба рятувати.

Над Нереєю-4 усе ще висить золоте пилове кільце від знищеної станції “Промінь-9”. Воно сяє навколо планети, наче дорогий траурний вінок, куплений за чужі гроші й поставлений на могилу здорового глузду. Після попередження, яке “Аврора-17” передала колоніям першого кільця, частина світів почала гасити ретранслятори. Частина все ще вагалася. А частина вже відповіла Каталогу й тепер, мабуть, жалкувала, якщо Каталог ще лишив їм право на жаль.

На межі системи Нереї з’явилися три військові крейсери Колоніальної ради.

Їхні силуети були холодні, витягнуті, темні. Вони не летіли, як кораблі допомоги. Вони входили в систему так, як входить лікар, який уже вирішив ампутувати, але ще не повідомив пацієнта. На головному екрані “Аврори-17” найбільший крейсер світився червоним маркером:

“Юдикат-12”
Флагман кризового штабу Ради
Командування: адміралка Реана Стелл

Поруч — два менші, але не менш неприємні кораблі:

“Оберіг-4”
“Тихий протокол”

Назва останнього викликала в Рома Дейна такий стогін, ніби корабель особисто образив його родину.

— “Тихий протокол”, — сказав він із машинного відділення. — Хто так називає бойовий крейсер? Це не назва, це діагноз із бюджетом.

На містку Лея Арден дивилася на тактичну карту. За останні серії вона вже бачила мертвий флот, гармонізовану планету, згаслу станцію, пил пам’яті, архів небезпечних здогадок і власного брата, якого Рада сім років тримала живим у ролі ключа до планетарного кошмару. Але крейсери Ради виглядали по-особливому огидно. Бо це була не чужа стародавня система. Це були люди. Свої. З гербами, законами, формами й офіційними наказами.

А офіційне зло завжди дратує сильніше. Воно приходить із печаткою.

Міра Велл сиділа на зв’язку, переглядаючи їхні канали.

— Крейсери вимагають передачі фрагмента Каталогу, сонячного ключа, пилових контейнерів, даних Архіву небезпечних здогадок і, цитую, “усіх осіб, які могли зазнати когнітивного впливу”. Тобто, якщо коротко, вони хочуть забрати корабель, екіпаж, наші травми й, мабуть, кактус Рома як свідка.

Ром одразу відповів:

— Кактус нікуди не піде без адвоката.

Саїд Морено збільшив траєкторії крейсерів.

— Вони не атакують. Поки що. Але “Юдикат” блокує стрибкові вектори, “Оберіг” бере під контроль нижню орбіту, а “Тихий протокол” іде до пилового кільця.

Еліс Каан, яка стояла поруч із Леєю, примружилася.

— До архівного пилу?

— Так, — відповів Саїд. — Вони хочуть зібрати залишки “Променя-9”.

Міра гірко всміхнулася.

— Звісно. Коли бачиш пил із пам’яттю мертвих і попередженням проти Каталогу, перша думка нормального уряду: “О, безкоштовна зброя”.

Оракул увімкнувся без запиту:

— Аналіз поведінки крейсерів Ради свідчить, що вони вже мають часткову інформацію про Архів небезпечних здогадок і його потенціал для створення системи контрольованих питань.

Лея не відвела погляду від екрана.

— Власного Каталогу.

— Так.

У медблоці прокинувся Каел Арден. Його голос вийшов у загальний канал хрипко, але з тією самою отруйною ясністю, яка доводила: він точно брат Леї.

— Тобто після всього, що сталося, Рада подивилася на древній механізм цивілізаційного терору й сказала: “Гарно, але мало звітності”.

Ром видихнув:

— Я починаю його любити як родича, якого ніколи не просив.

Лея мовчала. Вона вже формувала варіанти: тікати в мертву зону, ховатися в пиловому кільці, погрожувати Раді даними, домовлятися, блефувати, атакувати. Усі варіанти були погані. Деякі — цікаво погані. Але жоден не розв’язував головної проблеми: якщо Рада отримає архів, вона справді зможе створити людську версію Каталогу. Менш древню, менш досконалу, зате з комітетами, бюджетом і відділом юридичного супроводу. Тобто, можливо, ще страшнішу.

Саме тоді “Тихий протокол” зник з екрана.

Не вибухнув. Не пішов у стрибок. Просто погас.

Міра різко випрямилася.

— У нас контакт втрачено з крейсером Ради.

Саїд нахилився до панелі.

— Енергетика падає. Щити вимкнені. Реактор у мінімальному режимі. Вони дрейфують у пиловому кільці.

Еліс тихо сказала:

— Каталог?

Оракул відповів:

— Невідомо. Але з крейсера йде аварійний сигнал.

На екрані з’явився відеоканал. Зображення рвалося, сипалося артефактами, але вони побачили молоду офіцерку Ради. Обличчя в крові, форма розірвана, за спиною мерехтить біле аварійне світло.

— Будь-хто… якщо чуєте… це крейсер “Тихий протокол”… прототип активувався… командування втрачено… екіпаж самостійно призначає жертви… не відповідайте на внутрішнє питання… повторюю… не відповідайте…

У кадрі хтось закричав.

Офіцерка повернула голову, потім знову подивилася в камеру.

— У нас на борту цивільні техніки, полонені з Нереї, екіпаж… ми не можемо вимкнути систему… будь ласка…

Сигнал урвався.

На містку запала тиша.

Міра повільно сказала:

— О ні.

Ром озвався:

— Ні. Ні-ні-ні. Я знаю це “о ні”. Це “о ні” означає, що ми зараз будемо рятувати людей, які десять хвилин тому летіли нас заарештувати.

Саїд подивився на Лею.

— Якщо це пастка Ради…

Еліс закінчила:

— То всередині все одно можуть бути живі.

Лея вдихнула.

— Скільки людей на борту?

Оракул відповів:

— Стандартний екіпаж крейсера цього класу — триста двадцять осіб. За додатковими тепловими сигнатурами — можливо, до чотирьохсот, включно з утримуваними.

Міра тихо вилаялася.