Серія 8. День, коли згасла станція

Восьма серія починається не з вибуху, не з погоні й не з чергового героїчного рішення, яке нормальна людина назвала б заявкою на самогубство з елементами менеджменту. Вона починається з того, що на Нереї-4 вмикається ранок.

Після зупинки Серця Нереї планета більше не схожа на стерильну рекламу колоніального щастя. Вона прокидається неправильно. Міста, які ще вчора світилися синхронно, тепер блимають хаотично. Орбітальні маяки збиваються з ритму. На транспортних лініях утворюються затори, бо люди раптом згадують, що не всі хочуть їхати туди, куди їх відправили. У лікарнях кричать ті, хто отримав назад біль. У квартирах мовчать ті, хто згадав, кого зрадив. На площах стоять гармонізовані вчора громадяни й не розуміють, чому їхні руки тремтять, чому діти дивляться на них зі страхом, чому любов більше не схожа на зручний протокол.

Свобода повертається на Нерею не як фанфари. Вона повертається як похмілля після чужої диктатури.

Над планетою висить “Аврора-17”. Корабель виглядає так, ніби його кілька разів використали як аргумент у суперечці між богами, інженерами й дуже поганими ідеями. Корпус подряпаний, зовнішні сенсори пошкоджені, стрибковий привід усе ще мовчить із образою старого аристократа, а в машинному відділенні Ром Дейн намагається переконати реактор, що той не має морального права помирати саме зараз.

На містку пахне озоном, кавою й виснаженням.

Лея Арден стоїть перед головним екраном. Унизу — Нерея. На екрані поруч — карта першого кільця колоній. Десятки точок блимають червоним. Після зупинки Серця Нереї Каталог більше не приховується. Він відкрив новий канал до всіх колоній першого кільця. І сказав тільки два слова:

Назвіть себе.

Цього було достатньо.

— У нас підтверджені відповіді з трьох колоній, — каже Міра Велл, не відриваючись від зв’язкової панелі. — Ліра-2, Каллісто-Рубіж і шахтарська дуга Офіра. Ще шість колоній прийняли сигнал, але не відповіли. Дві станції вимкнули ретранслятори. Одна передала у відкритий ефір молитву, гімн і погрози юридичного характеру.

Саїд Морено піднімає очі.

— Юридичного?

— Так. “Несанкціонований космічний контакт буде розцінено як порушення внутрішнього регламенту”. Мені подобаються ці люди. Вони зустріли древній архів катастроф бюрократією. Ром би пишався.

З машинного відділення одразу чути голос Рома:

— Я пишаюся. Це найлюдяніше, що я чув за тиждень.

Еліс Каан стоїть біля медичного термінала на містку. Вона прийшла перевірити Лею, але, як часто буває з Еліс, перевірка виглядає як погляд, який одночасно діагностує, сварить і забороняє помирати без письмового дозволу. Після атаки Каталогу в Серці Нереї її руки часом тремтять. Вона приховує це так добре, що помітили всі.

Лея помічає теж. Але не коментує при екіпажі.

На окремому екрані в медблоці транслюються показники Каела Ардена. Він живий. Це погана новина, добра новина й моральна пастка в одному флаконі. Його нервова система досі не від’єднана від залишкових імпульсів Серця. Він дихає самостійно, іноді жартує, іноді непритомніє, іноді говорить фрази, які чує з колоній, що вже відповіли Каталогу.

Поруч із ним спить Томі. Після зупинки гармонізації він перестав чути Серце постійно, але тепер іноді ловить чужі сигнали з першого кільця. Еліс сказала, що це тимчасово. Оракул уточнив, що слово “тимчасово” останнім часом демонструє сумнівну статистичну надійність. Після цього Еліс пригрозила вимкнути йому мовний модуль на профілактику.

На головний канал раптом виходить губернатор Арам Восс. Він перебуває в тимчасовому командному центрі на Нереї, де залишки адміністрації, бунтівники Яри Сейд і вчорашні гармонізовані намагаються створити щось, схоже на уряд. Виходить погано, тобто цілком демократично.

— “Аврора-17”, — каже Восс. — Маємо нову проблему.

Міра відкидається в кріслі.

— Станьте в чергу, губернаторе. У нас проблеми за талонами.

Восс не усміхається.

— Орбітальна станція “Промінь-9” вийшла з синхронізації. Вона була головним вузлом цивільного зв’язку Нереї й резервним ретранслятором першого кільця. Після зупинки Серця ми спробували її перезапустити, але станція почала глушити наші канали.

Лея нахиляється до екрана.

— Вона під контролем Каталогу?

— Не повністю. Гірше. Вона гасне.

Саїд стискає губи.

— Що значить “гасне”?

Восс виводить схему. Над Нереєю з’являється орбітальна станція — велике кільце з центральним шпилем, сонячними вітрилами й шістьма комунікаційними антенами. Частина станції вже темна.

— Реактор станції входить у холодне згортання. Якщо він згасне повністю, ми втратимо головний ретрансляційний вузол. Але перед цим станція автоматично скине аварійний пакет у перше кільце.

Еліс тихо каже:

— Який пакет?

Восс дивиться прямо в камеру.

— Повний архів гармонізації Нереї. Разом із протоколами Серця, фрагментом відповіді Каталогу й даними Каела як живого інтерфейсу.

На містку стає тихо.

Міра перша порушує тишу:

— Тобто якщо станція згасне, вона перед смертю розішле всім колоніям інструкцію “як перетворити населення на ввічливий вулик”?

— Так, — каже Восс.

Ром у каналі зітхає.

— Обожнюю техніку. Навіть коли помирає, не може просто померти. Обов’язково треба надіслати спам усій галактиці.

Лея дивиться на станцію.

— Скільки часу?

Оракул відповідає швидше за Восса:

— За даними енергетичного згортання — одна година двадцять дві хвилини до повного згасання. До аварійної передачі — сорок дев’ять хвилин.

Еліс повільно повертається до Леї.

— Нам треба на станцію.

— Так.

— Звісно, — каже Міра. — Бо після підземного Серця планети нам бракувало орбітальної станції-смертника. Всесвіт нарешті зрозумів наш жанр.