Серія 4. Орбіта неприємних відкриттів

Четверта серія починається з планети, яка виглядає надто спокійною для місця, де вже мало б початися щось жахливе.

Нерея-4 висить у чорному космосі, огорнута світлими хмарами, золотими атмосферними поясами й тонкою блакитною лінією океанів. Здалеку вона схожа на рекламний плакат колоніального управління: “Новий дім серед зірок, де майбутнє пахне свіжим повітрям, податковими пільгами й прихованими масовими експериментами”. На таких плакатах ніколи не малюють морги, бункери, зради та чиновників, які вирішили, що стародавній архів катастроф — це чудовий інструмент соціальної стабілізації.

Навколо планети обертається кільце кораблів.

Не рятувальних.

Не торгових.

Бойових.

Старі фрегати Колоніальної ради, приватні охоронні крейсери, орбітальні платформи з гарматами, кілька вантажних суден із переробленими корпусами, а між ними — дрібні патрульні дрони. Уся ця конструкція нагадує корону, зроблену з параної, металобрухту й дуже поганих рішень.

“Аврора-17” виходить із тіні уламкового поля й повільно наближається до зовнішньої орбіти. Корабель досі пошкоджений після втечі від Каталогу й візиту до “Геліоса-3”. Його корпус подряпаний, частина сенсорів працює з затримкою, стрибковий привід мовчить, а в машинному відділенні запечатаний контейнер іноді стукає зсередини так, ніби там сидить дуже ввічливий кошмар, який не хоче перебивати розмову, але все ж має важливі новини.

На містку стоїть тиша.

На головному екрані — Нерея-4. Навколо неї бойове кільце. І старий аудіозапис, що все ще прокручується в голові кожного:

“Лея, якщо ти мене чуєш, не лети на Нерею. Вони вже не люди.”

Голос Каела Ардена, брата Леї. Мертвого сім років. Або офіційно мертвого. Або достатньо мертвого, щоб це стало дуже незручним.

Капітанка Лея Арден стоїть перед екраном, не рухаючись. Вона з тих людей, які не дозволяють собі тремтіти, бо якщо капітанка почне тремтіти, екіпаж одразу згадає, що вони не герої, а м’ясо з допуском до складної техніки.

Поруч із нею — докторка Еліс Каан. Вона не торкається Леї. Не зараз. Не на містку. Не перед усіма. Але стоїть так близько, що їхні плечі майже збігаються в одній лінії. У цьому “майже” більше інтимності, ніж у сотні офіційних зізнань. Каталог, якби мав смак, записав би це як поезію. Але Каталог мав лише алгоритми й жахливу звичку лізти в чужі травми без запрошення.

Міра Велл на станції зв’язку переглядає частоти бойового кільця.

— Вони нас бачать, — каже вона. — Патрульні дрони вже розвернулися. Три фрегати заряджають системи наведення. Атмосфера гостинності просто неперевершена. Бракує тільки кошика з фруктами й погрози вбити нас культурно.

Саїд Морено дивиться на навігаційний планшет.

— Якщо вони відкриють вогонь, нам не вистачить тяги, щоб вийти з орбіти. Якщо підемо нижче, планетарні гармати дістануть нас. Якщо залишимося тут, нас затиснуть патрулі.

Ром Дейн із машинного відділення додає через канал:

— З технічного боку, у нас є ще четвертий варіант: красиво вибухнути й стати попередженням для інших. Але я не раджу. У мене сьогодні погано лежить волосся для посмертних голограм.

Оракул, корабельний штучний інтелект, спокійно повідомляє:

— Ймовірність виживання в разі відкритого бою — сімнадцять відсотків. Ймовірність виживання в разі дипломатичного контакту — двадцять чотири відсотки.

Міра піднімає брову.

— Дипломатія небезпечніша лише трохи менше за обстріл. Дуже правдоподібно.

Лея нарешті говорить:

— Відкрити канал до Нереї-4. Тільки аудіо. Без передачі системних даних.

— Уже, — каже Міра. — І я ставлю три шари фільтрів. Якщо Каталог спробує залізти через привітання, я особисто ображу його материнський код.

На екрані з’являється емблема адміністрації Нереї-4: три хвилі під зорею, золота лінія горизонту, ідеально стерильний дизайн, який явно створювала людина, не знайома з реальністю. Потім зображення змінюється. На екрані з’являється чоловік у білому форменому костюмі колоніального адміністратора. Його обличчя спокійне. Надто спокійне. Так спокійно виглядають або святі, або психопати, або ті, кому в мозок встановили оновлення без згоди користувача.

— Невідомий корабель, — каже він, — ви входите в обмежену орбітальну зону Нереї-4. Назвіть себе, мету прибуття та статус вантажу.

Лея дивиться на нього.

— Дослідницький корабель “Аврора-17”. Капітанка Лея Арден. Ми прибули з попередженням. Не підключайте жодні зовнішні модулі. Ваш приймач скомпрометовано. Каталог активний.

Чоловік не змінює виразу обличчя.

— Ваше попередження прийнято. Нерея-4 перебуває в стані гармонізації. Усі зовнішні контакти регулюються.

Еліс тихо каже:

— “Гармонізація”. Оце слово завжди звучить так, ніби когось уже закопали, але під музику.

Адміністратор продовжує:

— Ваш корабель має зупинитися на орбіті очікування. Передайте вантажний контейнер для перевірки. Після цього вам буде надано дозвіл на медичне та технічне обслуговування.

Ром у каналі кашляє.

— Ага. Передайте їм контейнер із древнім кошмаром. Може, ще ключі від реактора й список наших дитячих страхів?

Лея не відводить погляду від екрана.

— Хто ви?

— Виконувач обов’язків координатора планетарної стабільності Теренс Валл.

— Де губернатор Нереї?

Пауза. Мала, майже непомітна. Але Міра її бачить. Еліс теж.

— Губернатор передав повноваження Раді стабільності.

— Добровільно?

— Нерея-4 діє як єдина система.

Саїд тихо шепоче:

— Це не відповідь.

— Ні, — каже Лея. — Це симптом.

Теренс Валл нахиляє голову.

— Капітанко Арден, ви маєте особисту історію з об’єктом “Веста-9”. Ваш емоційний стан може бути нестабільним. Рекомендуємо здати командування старшому офіцеру до завершення оцінки.