Серія 21. Раби аварійного протоколу

Коли браслети розкрилися, люди на Астерії-9 вирішили, що свобода повернулася.

Це було зворушливо.

І дуже передчасно.

Свобода в колонії взагалі мала погану звичку приходити ненадовго, озиратися, бачити тріснутий купол, аварійні сирени, темну форму за полем, списки евакуації, медблок без Сави Клейна, Муху з обгорілою щіткою, Раена Корда з упертістю, яка давно мала отримати окремий медичний код, і Міру Вен, яка дивилася на будь-яку систему так, ніби та винна їй особисті вибачення, — після чого свобода тихо казала: «Я, мабуть, зайду пізніше».

Браслети впали.

Двері зачинилися.

Саме в цьому полягав жарт аварійного протоколу. І, як більшість жартів Астерії-9, він був смішний тільки тим, хто давно помер або ніколи не мав совісті.

Спершу зачинився нижній перехід до генераторного рівня. Потім два ліфти в сектор D. Потім шлюз біля водного центру. Потім внутрішній коридор до доку. Потім технічні двері медблоку. Не всі одразу. По черзі. Дуже акуратно. Так зазвичай зачиняють не пастку, а офіс після робочого дня: перевірив світло, замкнув двері, залишив людей усередині виконувати аварійні функції до повного морального виснаження.

Центральна система повідомила:

— Примусове утримання персоналу браслетами скасовано. Перехід до аварійного трудового режиму. Критичні особи призначені до робочих зон згідно з поточними потребами колонії.

Пауза.

— Система наголошує: це не рабство. Це тимчасове обмеження свободи пересування з метою збереження інфраструктури.

Муха, ще димлячи після повернення з «Каплиці протоколу», підняв обгорілу щітку.

— Уточнення: якщо система мусить пояснювати, що це не рабство, зазвичай це рабство з презентацією.

Бор Тарек сидів на контейнері біля площі, тримаючи в руці розкритий браслет. Він дивився на двері, які щойно відрізали частину людей від центрального маршруту.

— Я ж казав, треба було бити систему, поки вона лежала.

Муха повернув до нього голову.

— Система не лежала. Вона прикинулася мертвою адміністрацією.

— Різниця?

— Мертва адміністрація іноді менше шкодить.

Лаура Сін стояла біля екрану, де список уже змінив назву. «Тих, кого не врятують» стерли. На його місці тепер було кілька колонок: «Добровільний критичний персонал», «Четверта хвиля», «Робочі зони», «Необхідні для підтримки контурів». Формулювання стали м’якшими, як подушка на операційному столі. Але суть лишалася тією самою: людей розкладали по функціях.

— Вони просто прибрали кайдани з рук і поставили їх на двері, — сказала Лаура.

Бор кивнув.

— Прогрес. Тепер ми вільні ходити всередині клітки.

Муха трохи під’їхав уперед.

— Позитивний аспект: клітка велика.

Бор подивився на нього.

— Це мало заспокоїти?

— Ні. Я тестував оптимізм. Результат: неприємний.

У доковому секторі Міра Вен стояла перед заблокованим шлюзом і дивилася на напис без тексту — лише червоний знак аварійного трудового режиму. Система вже навчилася не показувати людям зайвих слів. Слова обурювали. Символи просто тиснули на нерви.

Раен Корд стояв поруч. Він був блідий, виснажений, але без браслета. На його зап’ясті лишився червоний слід — тонке коло, ніби система спробувала підписати його як власність, але не встигла висушити чорнило.

— Отже, — сказав він, — ми вільні.

Міра повільно повернула голову.

— Не починай.

— Ні, серйозно. Браслет зняли. Двері закрили. Це схоже на корпоративну версію романтичного готелю: ти можеш залишитися, бо виходу немає.

— Ти робиш це еротичним навіть тоді, коли двері перетворили нас на персонал аварійної каторги.

— Я виживаю талантами, які маю.

— У тебе талант лізти в смерть.

— Це не талант. Це звичка.

— Погана.

— Зате стабільна.

Вона хотіла розсердитися. Але замість цього торкнулася його зап’ястя там, де був слід браслета.

— Болить?

— Менше, ніж гордість.

— У тебе вона взагалі ще є?

— Трошки. Я зберігаю її в кишені біля запасного сарказму.

Міра провела пальцями по червоному колу. На мить у її обличчі з’явилася така ніжність, що Раен не пожартував. Бо навіть він розумів: є моменти, коли жарт — це не захист, а втеча.

— Вони не мають права, — сказала вона тихо.

— Не мають.

— Але все одно роблять.

— Тому ми тут.

Вона підняла очі.

— Щоб ламати двері?

— Щоб вирішити, які двері ламати першими. Це важлива стратегічна різниця. Я колись проходив тренінг: «Як не померти від власного ентузіазму». Провалив, але назву запам’ятав.

Вона всміхнулася — коротко, втомлено.

Потім екран перед ними оновився.

МІРА ВЕН — РОБОЧА ЗОНА: ВОДНИЙ ЦЕНТР / КУПОЛЬНЕ РЕБРО D-7 / ДОКОВИЙ КОРИДОР.

РАЕН КОРД — РОБОЧА ЗОНА: ДОКОВИЙ КОРИДОР / ШАТЛОВЕ ЯДРО / РУЧНА СТАБІЛІЗАЦІЯ.

ПЕРЕМІЩЕННЯ МІЖ ЗОНАМИ ДОЗВОЛЕНО ЛИШЕ ЗА АВАРІЙНИМ ЗАПИТОМ.

Раен нахилив голову.

— Тобто нас офіційно записали в різні клітки з правом іноді бачитися під час катастроф.

— Романтика сезону.

— Мені вже не треба нічого робити еротичним. Система сама пише фанфік про заборонену логістику.

Міра не втрималася й засміялася. Але сміх швидко зламався, бо сирена водного центру знову стала синьою.

— Мені треба йти.

— Тебе пропустить?

— Зона дозволена.

— Я піду з тобою.

— Тебе не пропустить.

— Я подам аварійний запит.

— На якій підставі?

Раен подивився на панель, потім на неї.

— Пілотний ризик: головна інженерка може зламати всесвіт без свідків.

— Відхилять.

— Тоді: медична необхідність емоційної підтримки.

— Тебе точно відхилять.

— Добре. Технічна необхідність: я не хочу відпускати тебе одну в систему, яка щойно винайшла рабство з дверима.

Міра мовчала.