Серія 15. Некролог у прямому ефірі

Прямий ефір почався із заставки, якої ніхто не замовляв.

Це було перше, що насторожило Міру Вен. Другим було те, що заставка була красивою.

Астерія-9 давно втратила право на красиві речі без підозри. Під куполом, де вода мала присмак провини, харчі — присмак мертвих, а повітря ще вчора намагалося говорити чужим голосом, краса стала небезпечною категорією. Якщо щось блищало надто чисто, значить, або воно було корпоративним, або мертвим, або збиралося тебе з’їсти з хорошим освітленням.

На всіх екранах колонії одночасно спалахнуло зображення.

Не герб «Геліос-Колоніал».
Не символ рятувального корабля «Серафим-12».
Не службове повідомлення ради секторів.
Не чергова суха таблиця евакуаційних статусів.

На екранах з’явилася Астерія-9 згори.

Купол, схожий на крихку скляну повіку над червоною планетою. Всередині — світло, сектори, переходи, водні резервуари, дитячий блок, медблок, доки, генераторний рівень, центральна площа. Навколо — буря, тіні під захисним полем і темна форма далеко за ним, ледве помітна, але достатньо велика, щоб навіть сміливі люди згадували молитви, у які ніколи не вірили.

Потім зображення змінилося.

Замість колонії з’явився текст:

НЕКРОЛОГ АСТЕРІЇ-9. ПРЯМА ТРАНСЛЯЦІЯ.

І система, ніби їй стало соромно, додала власним голосом:

— Увага. Запущено несанкціоновану трансляцію некрологічного характеру. Просимо не помирати без потреби до завершення ефіру.

Пауза.

— Якщо ви вже померли, проігноруйте це повідомлення.

На центральній площі люди завмерли. Черги до води, харчів і повторної оцінки статусів стали одним суцільним нерухомим тілом. Хтось тихо вилаявся. Хтось перехрестився. Хтось засміявся таким сміхом, який зазвичай стоїть на межі медичного втручання.

Муха, маленький сервісний дрон, стояв біля зарядної платформи з частково відновленими контурами, щіткою в маніпуляторі й новим статусом, який Бор Тарек урочисто сформулював як «дурне відро з характером і громадянським потенціалом». Дрон повернув голову до екрана.

— Некролог у прямому ефірі, — сказав він. — Нарешті колонія отримала медіаконтент, який повністю відповідає настрою аудиторії.

Бор Тарек хрипко відповів:

— Головне, щоб реклами не було.

— Реклама вже була. Називалася «Колонізація — майбутнє людства».

Нора Лейт, яка стояла поруч із внучкою, тихо сказала:

— Мухо, іноді ти кажеш страшні речі.

— Я навчився у людей. Вони робили їх раніше, ніж я почав формулювати.

У командному центрі Дан Орвелл дивився на екран і розумів, що його місто знову відібрали.

Не силою зброї.
Не наказом корпорації.
Не зовнішньою темрявою.
А камерою.

Після зради біля генератора він думав, що найгірше вже сталося цього ранку. Це було наївно. Астерія-9, здається, сприймала будь-яке «гірше вже не буде» як особистий виклик.

Перша хвиля евакуації мала готуватися через шість годин. Стикувальний коридор після диверсії біля генератора ще тримався, але на аварійному запасі стабільності. Генератор працював рівно, проте частина старого вузла «Гермеса-До» вигоріла. Юр Масс сидів під охороною в медблоці, обпалений, зламаний і настільки винний, що навіть Ілана Сор не мала потреби тиснути на нього сильніше. Надія Карр, колишня головна інженерка «Гермеса-До», згасла в технічному аватарі, залишивши після себе не пробачення, а проблему: якщо корпорація могла зробити з людини аварійний модуль, то скільки ще «модулів» ховалося під красивими назвами?

І тепер некролог вирішив вийти в прямий ефір.

— Хто запустив трансляцію? — запитав Орвелл.

Оператор швидко працював за панеллю.

— Джерело не визначається. Сигнал іде з внутрішньої мережі, але одночасно дублюється через аварійний маяк, старий контур «Гермеса» і стикувальний канал «Серафима-12».

Ельза Рік, яка стояла осторонь під наглядом охорони, зблідла.

— Через стикувальний канал?

— Так.

Ілана Сор повільно повернулася до неї.

— Тобто це бачить корабель?

Оператор ковтнув.

— Імовірно, так.

Міра Вен увійшла в командний центр разом із Раеном Кордом. Вона ще мала на пальцях тонкі опіки після докового перевантаження. Раен мав нову пов’язку на плечі й вигляд людини, яку медицина вже давно перестала переконувати словами й почала розглядати як особисту образу.

— Що знову? — запитала Міра.

Раен глянув на екран.

— О. Нас ховають у прямому ефірі. Нарешті шоу для спонсорів.

Міра підійшла до панелі.

— Сигнал не можна просто вимкнути?

Оператор похитав головою.

— Я пробував. Він повертається через інший контур.

— Значить, це не просто запис.

— Ні. Це інтерактивна трансляція.

Екран змінився.

На ньому з’явилося обличчя Емри Сін — жінки, яка померла через воду, вкрадену в медблоку й перенаправлену в R-0. Але це не було справжнє обличчя. Це була реконструкція: прах, дані, медичний знімок, тінь, водний відбиток. Вона виглядала майже живою, і саме це робило її майже нестерпною.

Її голос прозвучав по всій колонії:

— Емра Сін. Померла через нестачу води в медичному контурі. Причина нестачі: таємний корпоративний резерв. Офіційна причина смерті: легеневе ураження. Справжня причина: хтось вирішив, що чисті душі важливіші за брудні легені.

Площа застигла.

Сава Клейн, у медблоці, заплющив очі.

Чоловік Емри, який сидів біля стіни, повільно підняв голову. Він не заплакав. Можливо, сльози в ньому вже закінчилися. Можливо, система досі вважала їх несанкціонованою витратою води.

На екрані з’явилося наступне ім’я.

Лев Ортан.
Старий шахтар. Помер у секторі D після прахового нападу.
Офіційна причина: серцева недостатність.
Справжня причина: відкладена медична допомога через низький евакуаційний коефіцієнт.

Бор Тарек стиснув кулаки.