Серія 27. Воскресіння за інструкцією

1. Людина без імені

Жінка в капсулі дивилася на людей за склом.

Її серце билося.

Температура тіла повільно поверталася до норми.

Легені вже працювали самостійно.

А от ім’я їй усе ще не належало.

Кассіан Ро говорив максимально спокійно:

— Ви були відновлені після біологічної смерті відповідно до попередньої згоди людини, чиї біологічні дані стали основою процедури.

Жінка моргнула.

— Я померла?

— Тіло, з якого вас відновили, було мертвим сто дев’яносто років.

— Я пам’ятаю смерть?

— Ми ще не відновлювали автобіографічну пам’ять.

Вона перевела погляд на Ілену Кор.

Живу версію Ілени.

— А вона?

Міра Восс відповіла:

— Активна особа, яка теж називає себе Іленою Кор.

Жінка дивилася секунд десять.

— Ви воскресили мене, хоча вона вже тут?

Яра Кест:

— Саме тому ми нічого не продовжили автоматично.

— Це мало заспокоїти?

— Ні.

— Добре.

Яра усміхнулася.

— Мені вона вже подобається.

2. Перше право після воскресіння — право нічого не розуміти

Кассіан відкрив невелику панель.

— Вам не потрібно зараз визначати, ким ви себе вважаєте.

— Добре.

— Не потрібно приймати ім’я.

— Добре.

— Не потрібно погоджуватися на повне відновлення пам’яті.

— Добре.

Міра тихо сказала Ярі:

— У мене конкурентка.

Яра:

— За кількістю «добре»?

— Так.

Жінка почула.

— У мене є питання.

Міра:

— Слухаємо.

— Ви завжди жартуєте біля щойно воскреслих?

Кассіан:

— На жаль.

Яра:

— Це знижує стрес.

Кассіан:

— Не доведено.

Тесса Морн по каналу:

— Я готова співфінансувати дослідження.

Кассіан закрив очі.

— Патологоанатоми.

3. Ілена не знала, що відчувати

Активна Ілена стояла за склом.

Поруч Селін Ард.

— Це моє обличчя.

Селін:

— Так.

— Моє тіло.

— Було.

— Моя попередня згода.

— Можливо, твоя.

Ілена подивилася.

— Ти вже навіть не кажеш «точно».

— Після Протоколу брехні я не кажу «точно», поки не перевірю, чи в мене є три фізичні свідки й один козел.

Ілена засміялася.

Потім знову подивилася на капсулу.

— Якщо вона прийме моє ім’я…

— То вас буде дві.

— Якщо не прийме?

— Вас буде дві.

Ілена:

— Це дуже незручна математика.

Селін:

— Зате вперше вона не зобов’язана комусь подобатися.

4. Контекст видавали маленькими порціями

Кореневий архів не дозволяв просто залити людині в голову двісті років пам’яті.

На панелі було:

ЕТАП 2: НАДАННЯ КОНТЕКСТУ.

РЕКОМЕНДАЦІЯ: МІНІМАЛЬНА ІНФОРМАЦІЯ, НЕОБХІДНА ДЛЯ УСВІДОМЛЕНОГО РІШЕННЯ.

Кассіан:

— Почнемо з базового.

Жінка:

— Добре.

— Людство досі існує.

Вона видихнула.

— Уже плюс.

— Минуло близько ста дев’яноста років.

Її пальці стиснули край ковдри.

— Гірше.

— Людина, чиє тіло й частину мнемонічної структури використано для вашого відновлення, мала ім’я Ілена Кор.

Вона подивилася на Ілену.

— Вона?

— Так.

— Але я не вона?

Міра:

— Це вирішувати не нам.

Жінка:

— А системі?

Усі одночасно:

— Ні.

Жінка:

— Добре.

Яра тихо:

— Третя конкурентка.

5. Вона попросила дзеркало

Кассіан вагався.

— Це може бути психологічно складно.

— А прокинутися через сто дев’яносто років поруч із власною версією було простіше?

— Аргумент.

Дзеркало принесли.

Жінка дивилася на себе.

Торкнулася щоки.

Ілена зробила те саме.

Майже синхронно.

Обидві помітили.

Перестали.

Жінка в капсулі:

— Це жахливо.

Ілена:

— Погоджуюся.

Пауза.

Жінка:

— І трохи смішно.

Ілена:

— Теж.

Яра:

— Ви точно з одного джерела.

Міра:

— Не поспішай.

— Я сказала про почуття гумору, не юридичний статус.

6. Перша пам’ять

Система запропонувала один фрагмент.

НЕЙТРАЛЬНА АВТОБІОГРАФІЧНА ПАМ’ЯТЬ.

Кассіан:

— Ви можете відмовитися.

— Що там?

— Ми не знаємо до відкриття.

— Це не дуже «поінформована» згода.

Міра подивилася на панель.

— Правильно.

Система одразу змінила:

ОПИС: ДИТИНСТВО, ВІК 6–8 РОКІВ. НЕ МІСТИТЬ ЗАРЕЄСТРОВАНОЇ ТРАВМИ.

Жінка:

— Так.

Пам’ять прийшла не як відео.

Як запах.

Дощ на гарячому бетоні.

Чужа долоня.

Черевики в калюжі.

Сміх.

Вона заплющила очі.

— Я знаю це.

Ілена за склом прошепотіла:

— Я теж.

7. Однакова пам’ять не зробила їх однією людиною

Жінка:

— Я пам’ятаю, як мама сварилася через мокрі шкарпетки.

Ілена:

— І синю парасолю.

Жінка:

— Вона була зелена.

Ілена завмерла.

— Ні.

— Синя.

Жінка:

— Для мене зелена.

Сивілла, що тепер мала лише обмежений канал до кореневого рівня, сказала:

— Архівний опис кольору пошкоджено. Можливі обидві реконструкції.

Жінка:

— Отже, ми вже різні.

Ілена:

— Схоже.

Жінка усміхнулася.

— Це полегшує.

Ілена:

— Мене теж.

Селін:

— Дві парасолі врятували кризу ідентичності.

Яра:

— Не недооцінюйте сантехніку й погану погоду. У нас усе важливе починається так.