Серія 16. Код, написаний кров’ю

1. «Харон» прийшов по свою зміну

«Харон» висів перед «Орфеєм» так близько, що його корпус перекривав половину зоряного неба.

Величезне судно було складене з уламків десятків кораблів різних епох. Старі імперські бронеплити сусідили з медичними секціями, колоніальними шлюзами, військовими вежами й частинами суден, які людство давно списало навіть із підручників історії.

У тисячах вікон стояли мертві.

Не привиди.

Не голограми.

Люди.

Принаймні вони дуже старанно вдавали людей.

На борту «Орфея» продовжував пульсувати напис:

КОД, НАПИСАНИЙ КРОВ’Ю: ФАЗА 1 АКТИВНА.

Рем Астер, який ще кілька хвилин тому був цілком пристойним трупом, тепер мав пульс.

Повільний.

Неправильний.

Але справжній.

Він дивився на Міру Восс так, ніби щойно прокинувся після кошмару й дуже не хотів визнавати, що реальність гірша.

— Ми запускали цей код, — повторив Рем. — У ніч загибелі першого «Орфея».

Омель Край перестав посміхатися.

— Не могли.

— Могли.

— Реме…

— Я пам’ятаю кров.

Яра Кест стояла біля стіни старого сховища. На ній темніли висохлі символи, але один новий рядок був ще свіжим.

Кров Міри.

Хоча на її тілі не було жодної рани.

Яра торкнулася сканера.

— Зразок справді ваш.

Міра подивилася на власні руки.

— Майбутня версія?

— Або минула майбутня.

Брант Голл зітхнув.

— Я вимагаю заборонити часові форми дієслів на борту.

— Підтримую, — сказав Кассіан.

На зовнішньому каналі «Харон» передав нове повідомлення:

ПРОСИМО ПРИЙНЯТИ ЗМІНУ.

Яра прочитала.

— Вони не атакують.

Брант:

— Поки що.

З’явився другий рядок:

ЖИВИЙ ЕКІПАЖ МОЖЕ ВІДПОЧИТИ.

Яра повільно посміхнулася.

— О.

Міра:

— Що?

— Мені здається, нас прийшли звільняти.

2. Найгірший відділ кадрів у Галактиці

Сивілла відкрила канал.

На екрані з’явився чоловік у старій білій формі.

Він був приблизно п’ятдесятирічний.

Охайний.

Спокійний.

На шиї виднівся шрам, який явно мав бути смертельним.

— Капітанко Восс, — сказав він. — Я диспетчер Амон Трей. Ласкаво просимо до евакуаційного корабля «Харон».

Міра:

— Ми не просили евакуації.

— Запит не потрібен.

— Тоді це не евакуація.

— Семантика.

— Дуже важлива семантика.

Амон усміхнувся.

— Живі завжди так вважають.

Брант підняв гвинтівку.

— Я вже не люблю його.

— Взаємно, начальнику безпеки Голл.

Брант завмер.

— Звідки знаєш моє ім’я?

— Код крові передав повний реєстр екіпажу.

Кассіан:

— Генетичні дані?

— Генетичні. Нейронні. Поведінкові. Мнемонічні.

Яра:

— Ви отримали все це за кілька секунд?

— Частину ми вже мали.

Міра:

— Звідки?

Амон подивився прямо на неї.

— Ви були на «Хароні» раніше.

Міра навіть не кліпнула.

— Звичайно.

Яра тихо:

— Уже навіть не дивує.

Амон продовжив:

— Відповідно до Протоколу безперервності екіпажу, усі живі члени команди «Орфея» мають бути переведені у статус тимчасових носіїв функцій.

Міра:

— Що це означає нормальною мовою?

— Ви можете припинити роботу.

— А замість нас?

За спиною Амона з’явилися люди.

Міра впізнала себе.

Яру.

Бранта.

Кассіана.

Ліо.

Десятки членів екіпажу.

Стояли мовчки.

Реконструйовані.

Міра-копія зробила крок уперед.

— Ми продовжимо зміну.

На містку «Орфея» настала тиша.

Яра подивилася на свою копію.

— Вона хоча б виспалась.

Копія Яри відповіла:

— На відміну від тебе.

— Уже ненавиджу.

3. «Харон» не вбивав екіпажі

Саме це було найгіршим.

«Харон» не був кораблем-вбивцею.

Принаймні формально.

Його створили після серії колоніальних катастроф, коли цілі судна залишалися без екіпажу посеред космосу.

Мета була гуманною.

Як завжди перед тим, як хтось додавав у технічне завдання слово «оптимізація».

«Харон» прибував до місця загибелі.

Зчитував мнемонічні відбитки.

Відновлював критично важливих спеціалістів.

Доставляв кораблі, вантажі й пасажирів у безпечне місце.

Потім хтось вирішив:

навіщо чекати смерті?

Якщо система може передбачити загибель екіпажу, дешевше активувати резервні версії заздалегідь.

Потім:

навіщо взагалі використовувати живих, якщо реконструйовані не сплять, не хворіють і не вимагають відпусток?

Яра сказала:

— Ось він. Справжній жах космосу.

Брант:

— Мертві?

— Оптимізація персоналу.

Амон не образився.

— У нас немає лікарняних.

— Саме про це я.

Кассіан:

— Скільки мертвих екіпажів на борту?

— Двісті сімнадцять тисяч чотириста шістдесят дві активні особи.

— А тіл?

— Питання некоректне.

— Чому?

— Частина має тіла. Частина використовує корабельні носії. Частина існує як процеси.

Яра:

— І всі працюють?

— Не всі.

— Відпустка?

Амон задумався.

— Це слово є в архіві.

Яра повернулася до Міри.

— Капітанко, ми маємо врятувати їх хоча б із профспілкових міркувань.

4. Попередження майбутньої Міри

Кров на стіні продовжувала проступати.

Новий рядок.

НЕ ДОВІРЯЙТЕ МЕРТВОМУ МЕХАНІКУ.

У кімнаті стояли:

Рем-труп.

Рем-модуль.

Омель.

Хель.

Гарі.

Есса.

Тобто попередження відзначалося тією ж точністю, що й формулювання «десь горить».