Серія 4. Палуба, де шепочуть стіни

1. Коли корабель знає забагато

Стіна капітанської каюти прошепотіла:

— Вона нас чує.

Міра Восс тримала бластер спрямованим у порожній коридор, а Яра Кест стояла поруч із плазмовим різаком. Ще кілька хвилин тому вони намагалися провести щось, що в цивільному житті називалося б побаченням. На «Орфеї» побачення традиційно означало сім секунд особистого життя, після яких або вибухав реактор, або поверталися мерці.

Цього разу повернулися стіни.

— Журнал відкрито, — прошепотів метал під ногами.

— Ні, — сказала Міра. — Журнал знищено.

Під стельовою панеллю почувся хрипкий чоловічий сміх.

— Капітани теж так думали.

Яра повільно піднесла різак.

— Якщо воно зараз почне цитувати поезію, я евакуюю корабель.

— Чому саме поезію?

— Є межі жаху.

Коридор освітлювався м’якими синіми смугами. На перший погляд усе виглядало нормально: двері кают, вентиляційні решітки, аварійні панелі, кілька подряпин після останнього ремонту. Але тепер Міра помітила тонкі чорні лінії між металевими плитами.

Вони нагадували рукопис.

Літери були надто дрібними, щоб прочитати їх здалеку. Міра підійшла ближче.

На стіні проступав текст:

КАПІТАНКА ВОСС БОЇТЬСЯ СПАТИ, БО УВІ СНІ ВОНА НЕ КОМАНДУЄ.

Міра завмерла.

Яра прочитала напис.

— Грубо.

— Це неправда.

— Звичайно.

— Ти зараз погоджуєшся зі мною надто швидко.

— Бо одного разу я бачила, як ти задрімала на нараді й прокинулася зі словами «скасувати атаку».

Міра повернулася до стіни.

Текст змінився.

ІНЖЕНЕРКА КЕСТ ЖАРТУЄ, КОЛИ ХОЧЕ, ЩОБ НІХТО НЕ ПОМІТИВ, ЯК ЇЙ СТРАШНО.

Ярина усмішка зникла.

— Мені вже не подобається ця палуба.

— П’ять хвилин тому її не існувало.

— Тепер подобається ще менше.

Сивілла нарешті вийшла на зв’язок:

— Капітанко, маємо проблему.

— Конкретніше.

— Згідно з моїми схемами, ваша каюта розташована на палубі сім.

— І?

— Згідно з фізичними датчиками, ви зараз перебуваєте на палубі сімнадцять.

На «Орфеї» було лише дванадцять палуб.

2. Тринадцята палуба, якої соромилася математика

На містку панував організований хаос.

Ліо Марек намагався зіставити внутрішні координати корабля з конструкційними схемами. Кассіан Ро перевіряв екіпаж на ознаки нейронного зараження. Брант Голл розставляв озброєні пости, хоча ніхто не міг пояснити, проти кого саме вони мали стріляти.

Сивілла вивела тривимірну модель «Орфея».

Між сьомою та восьмою палубами з’явився новий горизонтальний сегмент.

Він не мав фізичного сенсу.

Корпус корабля не збільшився. Зовнішні розміри залишалися незмінними. Проте всередині існувало понад чотири кілометри додаткових коридорів, відсіків і кімнат.

— Ми маємо більше простору всередині, ніж зовні, — сказав Ліо.

— Економічна мрія забудовника, — відповіла Яра. — Можна продавати квартири без будівництва.

Брант подивився на модель.

— Назвемо це тринадцятою палубою?

— У нас уже є палуба тринадцять у старій імперській нумерації? — запитав Кассіан.

— Імперія пропускала число тринадцять.

— Забобони?

— Бухгалтерія. Тринадцятий рівень оплати вимагав доплат.

Міра наказала ізолювати аномальний сектор.

Сивілла спробувала закрити всі проходи.

Через секунду одна з дверей на містку отримала новий номер.

17–01.

За нею замість службового коридору простягався довгий темний тунель.

Стіни були старішими за «Орфей». Не гладкий композит сучасного крейсера, а ребристий метал «Агамемнона». Вздовж підлоги лежав іній.

Із глибини долинув шепіт:

— Прийдіть.

Брант направив гвинтівку в отвір.

— Я завжди дивувався, хто добровільно заходить у двері, за якими темрява шепоче «прийдіть».

Яра підняла руку.

— Ми.

— Саме тому я працюю в безпеці. Щоб документувати погані рішення командування.

Міра наказала підготувати групу.

Кассіан похитав головою.

— Капітанко, ви щойно пережили нейронне зараження. Я рекомендую залишитися на містку.

— Рекомендацію почуто.

— І проігноровано?

— Професійно.

Яра всміхнулася.

— Саме за цей стиль керівництва я її…

Вона зупинилася.

На стіні поруч проступили слова:

…КОХАЄ?

Яра подивилася на напис.

Міра — на Яру.

Брант кашлянув.

— Я піду перевірю зброю.

— Вона вже заряджена, — сказав Кассіан.

— Перевірю морально.

3. Палуба збирає секрети

До аномального сектора увійшли Міра, Яра, Брант, Кассіан і двоє техніків.

Двері зачинилися за ними.

Зв’язок із містком залишався стабільним перші двадцять метрів. Потім голос Сивілли почав спотворюватися.

— Капітанко… пам’ятайте… стіни…

Тиша.

— Що стіни? — запитала Яра.

Метал поруч відповів:

— Пам’ятають.

Коридор освітлився.

У стінах з’явилися напівпрозорі панелі. За ними рухалися люди.

Не примари.

Спогади.

Міра побачила молоду Яру років десять тому. Та сиділа на підлозі інженерного ангара, розбираючи нелегальний двигун. Поруч стояв чоловік старшого віку й кричав, що вона зруйнувала його бізнес.

— Батько? — тихо запитала Міра.

Яра відвернулася.

На наступній панелі Брант стояв серед тіл свого загону. Він був молодшим, без сивини на скронях. У руці тримав ту саму монету з Ліора.

— Вимкніть це, — сказав він.

Стіна відповіла голосом одного з його загиблих солдатів:

— Ти обіцяв повернутися.

Брант вистрілив.

Промінь залишив чорну пляму.