Серія 2. Хтось іще дихає

1. Дихання в порожній камері

У морзі «Орфея» вимкнулося світло.

Для звичайного корабля це означало б несправність. Для корабля, який щойно від’єднався від сорокасемирічної братської могили з двигунами, це означало, що Всесвіт знову вирішив пожартувати. Як завжди, без почуття міри й страхового поліса.

Міра Восс тримала бластер спрямованим на прочинену холодильну камеру. Поряд стояли Яра Кест, начальник безпеки Брант Голл і лікар Кассіан Ро. Їхні ліхтарі освітлювали вузьку смугу холодної пари, що повільно витікала з металевої труни.

Зсередини долинув голос Міри:

— Ви залишили мене на тому кораблі.

Після цих слів хтось глибоко вдихнув.

Не через динамік. Не з вентиляції.

Просто за кілька кроків від них.

Брант увімкнув тактичний прожектор. Яскравий промінь ударив усередину камери.

Там лежала жінка.

Вона була загорнута в прозору медичну мембрану, під якою проступав силует оголеного тіла, однак матеріал щільно закривав усе, що військовий статут, пристойність і цікавість Яри могли б вважати небезпечним. Темне волосся прилипло до блідого обличчя. На скроні виднівся тонкий шрам.

Такий самий, як у капітанки.

Жінка розплющила очі.

Міра дивилася на саму себе.

— Це вже навіть не психологічна травма, — тихо сказала Яра. — Це конкуренція.

Копія Міри спробувала підвестися, але медична мембрана натягнулася, притиснувши її до ложа.

— Не наближайтеся, — наказала справжня Міра.

— Не називай мене несправжньою, — прохрипіла жінка. — Я пам’ятаю, як сиділа в капітанському кріслі «Агамемнона». Пам’ятаю голки. Пам’ятаю, як ти втекла.

— Я сиділа в тому кріслі.

— Ні. Ти народилася після нього.

Міра не опустила зброї.

Кассіан повільно наблизився зі сканером. Жінка дихала часто, нерівно. Серце билося. Температура тіла становила тридцять чотири градуси й підвищувалася.

— Вона жива, — сказав лікар.

— Це ми вже зрозуміли, — відповів Брант. — Було б значно зручніше, якби вона чемно залишалася мертвою.

Сканер видав сигнал.

Кассіан перевірив результати ще раз.

— Генетичний профіль збігається з капітанкою на сто відсотків.

Яра подивилася спочатку на одну Міру, потім на іншу.

— Прекрасно. Тепер у нас дві капітанки, один корабель і жодної інструкції щодо службових романів із близнюками.

— Яро, — попередила Міра.

— Мовчу. Але виключно під тиском надзвичайно привабливої командної вертикалі.

Жінка в камері усміхнулася так само стримано, як усміхалася Міра.

— Вона завжди говорить дурниці, коли боїться.

Ярина усмішка зникла.

Це знала тільки справжня Міра.

Принаймні так усі вважали ще хвилину тому.

2. Дві Міри, один статут

Копію перенесли до ізольованої палати медичного блока. Мембрану замінили на сріблястий термокостюм, а навколо ліжка встановили силове поле.

Міра залишилася по інший бік прозорої перегородки. Вони сиділи одна навпроти одної, схожі настільки, що навіть система розпізнавання облич кілька разів вибачилася й запропонувала перейти на відбитки пальців.

Відбитки теж збіглися.

Сивілла, корабельний штучний інтелект, повідомила про це з особливою образою:

— Обидві особи мають капітанський рівень доступу. Прошу визначити, яку з них необхідно вважати помилкою.

— Не дуже дипломатично, — зауважила Яра.

— Я військова система, а не шлюбний консультант.

Кассіан узяв у копії кров, зразки волосся й тканин. Усі результати підтверджували неможливе: перед ними перебувала повністю жива, біологічно нормальна Міра Восс.

Тільки молодша на кілька годин.

— Останній спільний спогад? — запитав Кассіан.

— Крісло «Агамемнона», — відповіли обидві одночасно.

Жінка в ізоляторі продовжила:

— Я під’єдналася до командного ядра. Інфекція намагалася втримати мене в ілюзії. Вона використала Яру.

Яра сперлася на стіну.

— Що саме вона використала?

Обидві Міри подивилися на неї.

— Неважливо, — сказали вони разом.

Брант пробурмотів:

— Тепер я розумію, чому цивільні уникають військових на вечірках.

Копія стверджувала, що після активації самознищення її свідомість не повернулася у власне тіло. Замість цього вона прокинулася в темному просторі, де чула сотні голосів екіпажу «Агамемнона». Потім відчула холод, біль і повітря, що вперше наповнило нові легені.

— Я розплющила очі вже тут, — сказала вона. — У морзі.

— Як ти потрапила на «Орфей»? — запитала Міра.

— Не знаю.

— Хто створив тіло?

— Не знаю.

— Чому система зареєструвала тебе лише після виходу з Мертвої складки?

— Не знаю.

Брант склав руки на грудях.

— Надзвичайно переконливо. Майже як звіт уряду про зникнення державного бюджету.

Копія поглянула на нього.

— У правій кишені ти тримаєш стару монету з планети Ліор. Ти носиш її з дня, коли не встиг евакуювати свій загін.

Брант завмер.

Про монету знали тільки найближчі члени екіпажу.

— Вона прочитала наші файли, — сказав він.

— У файлах немає причини, чому ти її носиш, — відповіла копія.

Вона перевела погляд на Кассіана.

— Ти ненавидиш запах кориці, бо ним маскували запах спалених тіл у польовому госпіталі на Тарсі.

Лікар нічого не сказав.

Потім копія подивилася на Яру.

— А ти досі шкодуєш, що не поцілувала мене перед тим, як я сіла в крісло.

У палаті стало дуже тихо.

Яра повільно випросталася.

— Цю інформацію, — сказала вона, — я навіть сама собі офіційно не повідомляла.

3. Капітанка, яка могла бути копією

Після допиту Міра зачинилася у своєму кабінеті.

Сивілла вимкнула доступ до приміщення для всіх, крім капітанки. Проблема полягала в тому, що тепер капітанок було дві, тому двері запитали, яку саме слід не впускати.