Серія 1. Корабель без пульсу

1. Після імперії залишився рахунок за прибирання

Імперію винесли ногами вперед, але забули уточнити, хто має прибрати за нею уламки.

Через три тижні після падіння золотого трону центральні сектори галактики нагадували банкетну залу після надто щирого державного перевороту. На орбітах повільно оберталися уламки імперських крейсерів, автоматичні станції продовжували транслювати гімни державі, якої вже не існувало, а колишні міністри поспішно змінювали титули на «незалежний консультант із питань миру».

Мир, як зауважила капітанка Міра Восс, зазвичай починався з того, що всі вцілілі намагалися першими продати зброю.

Її корабель, патрульний крейсер «Орфей», повертався з орбіти колишньої імперської столиці. На його броні залишилися сліди останньої битви, на палубах — запах перегрітої проводки, а в особових справах — стільки нових психологічних діагнозів, що медичний комп’ютер запропонував перепрофілювати судно на пересувну клініку для людей, які бачили сенат у вогні.

— Вимкніть це повідомлення, — наказала Міра.

— Яке саме? — запитала корабельна система Сивілла. — Про психіатричну допомогу, прострочені податки чи пропозицію придбати пам’ятну урну з попелом імперії?

— Усе.

— Неможливо. Урни вже розпродані.

Міра сиділа в командному кріслі, дивлячись на зоряний простір попереду. Її темне волосся було зібране так суворо, наче теж підкорялося військовому статуту. На скроні залишився тонкий шрам після останньої сутички, а під очима лежали тіні, які не приховувало навіть м’яке блакитне світло містка.

Поряд, схилившись над навігаційною консоллю, працювала Яра Кест — головна інженерка «Орфея», жінка з руками механіка, язиком контрабандиста й усмішкою, через яку кілька офіцерів уже добровільно погоджувалися на завдання з низьким шансом повернення.

— Нам потрібна відпустка, — сказала Яра.

— Нам потрібен ремонт.

— Ремонт — це відпустка для корабля. Я говорила про людей.

— Люди дешевші.

— Капітанко, коли ви так говорите, у мене виникає дивне бажання перевірити, чи справді ваш статут забороняє непристойні пропозиції на містку.

Міра навіть не повернула голови.

— Статут забороняє лише пропозиції, які заважають виконувати обов’язки.

Яра повільно всміхнулася.

— Отже, добре сформульована пропозиція залишається в межах закону.

Пілот Ліо Марек, який сидів попереду, голосно прочистив горло.

— Я все чую.

— Саме тому ми говоримо культурно, — відповіла Яра.

«Орфей» мав пройти сектор К-44, відомий серед навігаторів як Мертва складка. Колись тут пролягав імперський військовий маршрут, але після серії загадкових зникнень його закрили. Згодом імперія переписала офіційні карти, позначивши весь сектор як «економічно недоцільний».

У перекладі з бюрократичної це означало: там сталося щось жахливе, але страхова служба відмовилася оплачувати пояснення.

— До виходу з сектора шість годин, — повідомив Ліо. — Жодних кораблів, станцій або мін. Навіть пірати сюди не літають.

— Пірати вміють читати попередження, — сказав начальник безпеки Брант Голл. — Це відрізняє їх від військових.

Міра вже збиралася передати керування нічній зміні, коли на центральній панелі спалахнув білий індикатор.

Один короткий сигнал.

Потім тиша.

Через сім секунд — ще один.

Не аварійна сирена, не виклик допомоги й не стандартний маяк. Звук був глухим, низьким, майже тілесним.

Наче десь у темряві вдарило серце.

2. Сигнал, якому не вистачало хороших манер

На містку стало тихо.

Сивілла розгорнула спектральний аналіз. На головному екрані з’явилася тонка хвиля, що повторювалася через рівні проміжки.

— Джерело сигналу перебуває за триста двадцять тисяч кілометрів, — повідомила система. — Потужність нестабільна. Тип передачі не відповідає цивільним стандартам.

— Військовий? — запитала Міра.

— Старий імперський код. Рівень доступу — похоронний.

Яра звела брову.

— В імперії навіть мерці мали окремий тарифний план?

— Похоронні коди використовувалися для автоматичного сповіщення про загибель корабля, — пояснив Брант. — Передача містила номер судна, координати уламків і список тих, кому можна виставити рахунок.

Сигнал повторився.

Міра наказала вивести координати. Зоряна карта збільшилася, показавши темну область поблизу згаслого карлика. Спочатку там нічого не було. Потім радар уловив слабке викривлення.

На екрані повільно проявився силует корабля.

Він був великим — майже втричі довшим за «Орфей». Важкий транспортний корпус, дві бічні секції, широкий командний модуль. Жодних ходових вогнів. Жодного теплового випромінювання. Реактори не працювали. Атмосферні системи мовчали.

Судно дрейфувало без руху, чорне на тлі чорного космосу.

— Ідентифікація? — запитала Міра.

Кілька секунд Сивілла мовчала.

Для штучного інтелекту це було еквівалентом нервового ковтка.

— Корабель «Агамемнон», — нарешті сказала вона. — Медично-транспортний крейсер імперського флоту. Екіпаж — двісті сорок вісім осіб. Пасажиромісткість — до дев’ятисот. Зник сорок сім років тому.

Ліо повільно обернувся.

— Сорок сім?

— Офіційний статус: втрачений із усім екіпажем. Причина зникнення невідома.

— А неофіційний? — спитала Яра.

— Усі офіцери, які розслідували справу, згодом або зникли, або померли.

— Нарешті звіт, у якому є корисна порада.

Міра вдивлялася в контури «Агамемнона». Корпус здавався неушкодженим. Не було слідів вибуху, пробоїн чи зіткнення. Корабель просто зупинився посеред порожнечі, наче хтось вимкнув його одним натисканням.

— Перевірити ознаки життя, — наказала вона.

Сканери «Орфея» ковзнули вздовж корпусу.

— Температура внутрішніх приміщень мінус двадцять один градус, — сказала Сивілла. — Атмосфера збереглася на шістдесяти трьох відсотках палуб. Біологічна активність відсутня. Серцебиття відсутнє. Дихання відсутнє.