6

По дорозі назад Ратмир, у якого на подив не було сну в жодному оці, розливався немов соловей, дивуючись нещодавнім подіям. Грумль, який супроводжував нас до узлісся, розповів, що дівчина насправді зазнала жорстокості від управителя князя, який підстеріг її, коли вона вкотре пробиралася до коханого. Викравши, він, незважаючи на відчайдушні благання, взяв її силою. До речі, цей же негідник, за словами болотного мешканця, розпускав чутки про пристрасть Князя до забороненої магії. Не винісши ганьби, нещасна не повернулася додому, а пішла до болота і втопилася, вважаючи, що Князь не захоче «зіпсовану». А місцеві вже не стали розбиратися, хто винен насправді.

– От мораль у тогочасних жінок була!.. – захоплювався Ратмир.

– Ну, бувайте, друзі. Якщо потрібна допомога – звертайтеся. Моє ім'я Вальдо, як захочете, то знайдете. – Поважно подав нам дві праві лапи грумль і, щойно ми встигли їх потиснути, розчинився в повітрі.

– Чудеса! За одну ніч ніби в іншому світі побував – аж утомився дивуватися. Не думав я, що життя в сільській глушині може бути таким захоплюючим, а некроманти такими… Нормальними. – Промимрив лицар, поправляючи мою сумку у себе на плечі. – Завтра поїду назад до Ставенська, а поки б поспати, так, пане некроманте?

Поспати та поїсти, так… Я замислився. Щось із усім цим було не так. Чому наш колишній бранець знав так багато про всю цю історію і куди він зник, – а він саме зник, адже моє магічне чуття його ніде не фіксувало, – а також чому я не зміг розвіяти привид Князя мені ще треба було з'ясувати, а поки що…

— Напишу я завтра кілька рекомендаційних листів. – Промимрив я собі під ніс. – Тобі де більше подобається: у Прикордонні чи в столиці?

Поки юнак роздумував з відповіддю, дивуючись з якого переляку я цікавлюся його уподобаннями, я вже придумав, кому саме з приятелів-травників я здам його на навчання.

– А красива була вона – Зоря на болоті, правда? – позіхнув Ратмир, втрачаючи помалу свій «бойовий» ентузіазм.

– Правда. – Усміхнувся я і засунув руку у внутрішню кишеню куртки. От же ш! І коли тільки встиг? Два пиріжки, що залишилися від вчорашнього сніданку, безслідно зникли. Ну що ж, шановний пане Вальдо, коли побачимось, за вами борг!

Займався світанок.