Розділ 5: Ксеріон — суддя без неба

Колись він сидів у вежі, з якої було видно обидва кінці часу.

У нього не було очей, лише пов’язка прикривала місце, де вони мали бути. Він мав зважені судження. Його голос вирішував долю зір, його тиша важила гріх і прощення. Він не знав співчуття, бо був вищим за нього. Його робота була ясна, холодна, праведна.

Та одного разу він завагався.

Це був перший вирок, у якому він зупинився. Там була душа, така маленька, така зламана і вона просила не про прощення, а про розуміння. Ксеріон відчув щось нове: не сумнів, а тріщину в законі. Йому стало важко судити.

Він не впав… він був скинутий.

Його падіння не залишило сліду. Небо не спалахнуло. Просто стало трохи темніше, ніж зазвичай.

Він прокинувся серед нічного лісу. Там, де дерева не мали листя, а земля не мала слідів. У його руках усе ще були терези, але одна чаша була повна попелом, а інша порожня. Він не знав, що важить більше.

Ксеріон блукав. Він не мав цілі, тільки звичку судити, тож він почав з’являтись у містах, де коїлось щось нечисте і карав. Без пояснень. Без розмов. Лише справедливий вирок.

Люди називали його Тінню Закону. Бо щоразу після його візиту хтось зникав і ставало тихіше. Але ніколи не ставало краще.

З часом Ксеріон почав розуміти: його суди більше не очищають світ, бо ніхто не чекає на справедливість, лише на співчуття.

Та він не вмів прощати. Його суди були мов механізм, що не міг зупинитися. І тоді він зустрів дівчину. Маленьку. З брудними руками й очима, повними сліз. Вона вкрала хліб.

Він підійшов. Витяг терези. Вона не тікала.

— Ти знаєш, що це було зло, — прошепотів він.

— Так, — сказала вона. — Але я не хочу, щоб сестра помирала.

Ксеріон мовчав. Терези здригнулись. Попіл розвіявся в повітрі. І чаша, яка була порожня, наповнилась сльозами.

— Я більше не суддя… — сказав він тихо. І вперше відпустив.

Кажуть, що в дощові ночі по дорогах іде фігура з темним каптуром і тінню, яка живе окремо. Якщо вам пощастить — або не пощастить — його терези можуть схитнутись біля ваших ніг. Але якщо ви скажете правду, навіть страшну, він просто пройде повз.

Бо навіть той, хто судив небо, може навчитися не карати землю.