Розділ 3: Еллатієль — той, що мовчить

Колись він творив гармонію з самого світла. Зорі мерехтіли в такт його мелодіям, а вранішній вітер піднімав ноти, мов пір’я. Його музика не мала інструментів, лише простір і безмежне небо. Його пісні не чули вухами, а відчували серцем.

Але коли Еллатієль впав — звук зник.

Не з неба, а з нього самого.

Він впав уночі, мовчки, наче боявся потурбувати землю. Його тіло впало в закинуту фабрику, між іржавими трубами й розбитим склом. Він лежав нерухомо, поки зранку на даху не сіла пташка й не подивилася на нього. Її спів розірвав тишу і Еллатієль відкрив очі.

Він не зміг відповісти. Жодного звуку не вирвалося з горла. Лише тиша. Але в тій тиші було щось більше, ніж у словах.

З того дня він жив у цій фабриці. Ніхто не бачив, щоб він говорив. Та щовечора з її глибин долинали незвичні звуки, ніби хтось грає на інструментах, яких не існує.

Еллатієль почав створювати речі. З уламків металу, старих коліс, порожніх пляшок. Він робив інструменти, які звучали лише в руках тих, хто втратив щось дуже важливе та ніколи б не зміг це повернути. Якщо ти брав до рук його творіння без болю, воно мовчало. Але якщо в тобі було порожне місце, воно відгукувалося.

Діти приходили до нього слухати музику. Вони не розуміли, чому старі саморобні скрипки і заржавілі металеві барабани змушують їх плакати. Вони не розуміли, чому тиша між звуками говорить більше, ніж пісня.

А Еллатієль тільки посміхався.

Одного дня до нього прийшла жінка. Вона принесла із собою уламок дзеркала. Він узяв його в руки, подивився і згадав: відбиток неба був у її очах.

Вона не сказала нічого. Він теж.
Але цього разу його тиша йшла поруч із її мовчанням.
І це було нове звучання. Невимовне. Справжнє.

Кажуть, іноді в порожніх промислових зонах чути дивні звуки, там звучала музика без джерела. Тоді хтось зупиняється, прикладає долоню до грудей і каже:

«Це не мелодія. Це спогад про неї.»

А хтось інший — з більш чутливим слухом — шепоче:

«Це Еллатієль. Він ще тут. Він слухає нас та почувши нашу тишу й біль, підбадьорює своїми піснями.»