Чан підіймається крутими кам'яними сходами вгору. Його ноги вже давно перестали боліти від кількості пройдених сходинок. Роки практики даються в знаки. Та сьогодні він поспішає, його швидкі кроки відлунням відбиваються від темних стін.
- Я маю прийти вчасно, - бурмоче стривожено підіймаючись щоразу швидше. Якщо зараз хлопець проґавить свій шанс, то доведеться чекати ще сто років, щоб побачити дивовижний метеоритний дощ, або по-простому падаючі зірки.
- Ну нарешті, Боже, - парубок вривається у свою обсерваторію, та стає, як вкопаний.
- Ой, ти вже тут? Пробач, що прийшов без запрошення, просто я знав, що ти захочеш глянути, як падають зорі, тож налаштував твій телескоп, - швидко тараторить чорнявий юнак, що стоїть посеред великої кімнати. Він нервово зминає край своєї сорочки, під напруженим поглядом Кріса.
- Дякую, - тільки й може вичавити той, - Звідки у тебе ключі? - хлопець підходить, і перевіряє техніку, але все й справді налаштовано не те, що добре, ідеально.
- Нууу, я попросив у пана Кіма дублікат, - щоки парубка підступно червоніють, а Чан лиш хитає головою.
- Я радий, що ти тут Чоніне, - щиро каже брюнет, - І дякую, що постарався для мене.
- Та ну, мені було не важко, - ніяково бурмоче юнак, але помітно розслабляється. Він хвилювався, щоб Чан не вигнав його копняками за те, що пробрався в його обсерваторію, але все вийшло краще ніж він міг собі уявити. Ян тихенько спостерігає за Крісом, який метушливо приносить йому крісло і теплий плед.
- Хочеш... Поглянути на зорепад першим, і згадати бажання? - з м'якою усмішкою питає парубок.
- Я... Так звісно, - Чан завжди був таким турботливим, уважним і теплим, тому не дивно, що Чонін закохався у нього. Юне серденько кожного разу було готове полохливою пташкою вилетіти з грудей, коли поруч був Кріс.
Але зараз їхні обличчя занадто близько, бо хлопець показує Ієну, куди правильно дивитись, щоб побачити небесне явище неймовірної краси.
- Загадуй бажання, - тихій шепіт біля вуха змушує шкіру юнака покритись сиротами.
- Я хочу взаємного кохання, - на межі чутності промовляє парубок, а Кріс м'яко всміхається, - З тобою, Чане, - обертає своє обличчя, яке опиняється занадто близько до чужого. Дихання збивається та хлопець терпляче чекає на відповідь.
- Що, ти щойно..?
- Я закоханий у тебе, вже давно, тож чи можеш ти здійснити моє бажання? - м'яка усмішка з'являється на вустах, а Кріс розуміє, що це офіційно його кінець.
Тому долає мізерну відстань, що розділяє їх, та ніжно цілує забираючи чуже гаряче дихання. Погладжує гарячі щоки юнака та всміхається в поцілунок, бо він щасливий, що все саме так.
- Обіцяю тобі кохати, щиро і віддано до кінця життя, - шепоче Чан, а Чонін шморгає носом
- Ти просто неймовірний, - легко торкається вустами його щоки.
А потім вони обіймаються обговорюючи зорепад і свої почуття. Кріс осипає дрібними поцілунками обличчя коханого, і знає, що обов'язково зробить його щасливим
Кінець~♡