Серія 28. Таємний вантаж із непристойним минулим

Є вантажі, які перевозять у контейнерах.

Є вантажі, які перевозять у дипломатичних формулюваннях.

Є вантажі, які цивілізації ховають за печатками, гербами, словами “історична спадщина”, “культурний артефакт”, “тимчасово засекречено” або найбрехливішим із усіх — “не має значення”.

На “Надії-404” був саме такий вантаж.

Він лежав у трюмі з першого дня польоту. Старий темно-червоний контейнер із потрійним замком, без активної електронної мітки, без вантажної декларації, без нормального інвентарного номера й із маленькою табличкою, на якій було написано лише:

“НЕ ВІДКРИВАТИ ДО МОМЕНТУ, КОЛИ СОРОМ СТАНЕ КОРИСНІШИМ ЗА ПРИСТОЙНІСТЬ”.

Звичайний екіпаж, побачивши таке, негайно викликав би службу безпеки, юридичний відділ, санітарну інспекцію, психолога, священника за бажанням і, можливо, пожежників.

Екіпаж “Надії-404” помітив контейнер лише на двадцять восьмій серії.

Це багато говорило про корабель.

І нічого доброго.

Після зустрічі з чорною дірою, яка попросила тиші, на борту стало незвично спокійно. Не довго, звісно. “Надія-404” була не тим місцем, де спокій міг оформити прописку. Але кілька годин екіпаж справді говорив тихіше, рухався обережніше й навіть Рікс Драган не ставив своїм маневрам внутрішні аплодисменти.

Марфа-9 назвала це “післячорнодірним синдромом раптової притомності”.

Параска, жива кавоварка з характером старої баристки, яка бачила занадто багато неправди до першої чашки, варила напої у режимі “без зайвої пари”. Контур Вільної Безпеки підтримував акустичні межі корабля. Двигун працював тихо. Брум-Гар-Хрясь лаявся пошепки, що робило його ще страшнішим, бо кожна образа звучала як інтимна погроза гайці.

Кіт Космос сидів біля нового артефакту — “Тиша, яка не ховає”.

Він не скидав його.

Це означало, що або артефакт важливий, або кіт уже обрав іншу жертву.

Міра Коваль стояла на містку й дивилася на десятий шар ядра Редактора Реальності. Попереду більше не було конкретної форми. Не театр, не кухня, не флот, не гриби, не чорна діра. Там було щось схоже на простір перед домом, якого ще не існує, але він уже знає всі твої ключі. Марфа сказала, що наступний шар реагує на те, що вони готові назвати домом, якщо повернутися вже неможливо.

Це було страшніше за гармати.

Бо від гармат можна втекти.

А от від питання “де твій дім, якщо дорога назад зламана” навіть Рікс не міг утекти красивим маневром. Він пробував. Пульт не підтримав.

Саме в цей момент Параска зупинила приготування кави.

На її дисплеї з’явився бурштиновий знак оклику.

— У трюмі хтось соромиться.

Рікс повільно повернув голову.

— Це новий тип датчика?

Параска випустила пару.

— Це запах. Старий сором пахне пилом, дешевим лаком і словами “ми були молоді”.

Зорян Пиріг підняв планшет.

— Я не бачу в системі зареєстрованого джерела.

Марфа-9 завмерла.

— Бо воно не в системі.

Міра повернулася до неї.

— Що саме?

Марфа вивела стару схему корабля, ще до втрати хвоста. У нижньому трюмі, у зоні, яка роками позначалася як “структурна порожнина без вантажного значення”, раптом засвітився червоний прямокутник.

— Таємний контейнер, — сказала Марфа. — Старий. Без цифрового сліду. Він був внесений у паперовий акт приймання корабля, який хтось відсканував догори ногами, потім засекретив, потім забув, потім, очевидно, дуже сподівався, що ми всі помремо раніше, ніж знайдемо.

Брум із машинного відсіку заревів пошепки.

Федір переклав:

— “Я казав, що корабель має зайві соромні кишені”.

Зорян зблід.

— У паперовому акті?

Марфа глянула на нього.

— Так. Ви хочете побачити документ чи одразу впасти на коліна перед бюрократичним привидом?

— Документ.

Марфа відкрила скан.

Зорян почав читати й дедалі більше бліднув.

— “Контейнер культурно-етичної стабілізації. Клас: непристойне. Призначення: не відкривати до виникнення кризи сорому. Відповідальний перевізник: зореліт ‘Надія-404’.”

Міра примружилася.

— Чому на моєму кораблі є непристойний вантаж?

Рікс дуже обережно сказав:

— Можливо, це не те “непристойний”.

Марфа-9 повільно повернулася до нього.

— Ріксе, у нашому житті є козел-адмірал, пророча свиня, жива кавоварка, грибний мир, чорна діра з правом на тишу й курка, яка несе концептуальні яйця. Як ви думаєте, яке саме “непристойний” вибере Всесвіт?

Рікс подумав.

— Найгірше.

— Нарешті досвід працює.

Кассандра хрюкнула зі спини Зінаїди-Прими.

Ліана переклала:

— Вона каже: “Минуле зараз зніме халат пристойності, а під ним буде форма комісії”.

Параска тихо додала:

— Форма комісії завжди непристойніша за тіло.

Міра сказала:

— Ідемо дивитися.

Рікс підвівся.

— Я з вами.

— Ні. Ти тримаєш курс біля десятого шару.

— Але “таємний вантаж із непристойним минулим” звучить як моя спеціалізація.

Міра подивилася на нього.

— Саме тому ні.

Марфа-9 сказала:

— Відмова обґрунтована історією, статистикою й загальним смаком.

Рікс сів.

— Прийнято. Принижено, але прийнято.

Міра взяла з собою Зоряна, Ліану, Брума, Бебеха, Сіма, Федора в переносному контейнері, Марфу через голографічний канал, Контур Вільної Безпеки і Кота Космоса, який просто пішов сам, бо котів не беруть із собою — коти супроводжують реальність, коли їй загрожує дурість.

Параска лишилася на містку.

— Я чекатиму, — сказала вона. — Якщо там знайдете стару еротичну кавомолку, не підключайте її без моєї згоди.

Міра на мить зупинилася.

— Чому ти сказала саме це?

Параска випустила пару.

— Бо Всесвіт любить іронію, а я люблю попереджати пізно, але стильно.

Нижній трюм “Надії-404” був місцем, куди навіть корабельні щури не заходили б без премії за ризик.