Серія 23. Козел проти військового флоту

У військового флоту завжди є одна велика перевага над звичайним натовпом озброєних дурнів.

Флот уміє виглядати переконливо.

Звичайний дурень із гарматою — це проблема. Військовий дурень із гарматою, прапором, строєм, маршовою музикою, наказом, гербом, тридцятьма сімома підписами й красивою промовою про честь — це вже цивілізаційна традиція. А цивілізаційні традиції значно важче викинути у шлюз, бо вони одразу починають кричати про історичну спадщину.

Марфа-9 завжди казала, що більшість військових флотів у Галактичній Спілці складається з трьох речей: металу, страху й людей, які вважають форму доказом моральної переваги.

Брум-Гар-Хрясь додавав четверту річ: погані болти.

Зорян Пиріг додавав п’яту: непотрібно довгі накази.

Капітанка Міра Коваль додавала шосту: здатність убити дуже багато живих істот і потім назвати це “операцією зі стабілізації”.

А Козел Адмірал Бебех нічого не додавав.

Він просто дивився.

Його погляд мав вагу старого бойового корабля, який уже бачив, як красиві слова перетворюються на уламки, як героїчні накази закінчуються поганим запахом у медвідсіку, як молоді офіцери вмирають із відкритими очима, бо хтось дуже високо в командному ланцюгу переплутав честь із інструкцією.

Бебех був козлом.

Це правда.

Але тільки дурень вирішив би, що це вся правда.

Після того як Марфа-9 зустріла Протокол Безпеки Остаточного Рівня, майже закохалася в нього, потім професійно заперечила очевидне, а сам Протокол приєднався до “Надії-404” як Контур Вільної Безпеки, корабель увійшов у п’ятий шар ядра Редактора Реальності.

Цей шар не був чистим, як другий. Не був дрібним, як третій. Не був храмом захисту, як четвертий.

Він був строєм.

Перед “Надією-404” розгорнувся космос, розбитий на ідеальні квадрати. Зорі стояли рівними лініями, астероїди висіли в бойових порядках, пил зібрався в парадні колони, а гравітаційні хвилі рухалися так синхронно, ніби хтось змусив навіть фізику марширувати під барабан.

Марфа-9 миттєво затемнила частину екранів.

— О ні.

Рікс Драган сидів за пілотським пультом. Після пригоди з Малими Сяйними його самооцінка стала дивним коктейлем із сорому, гордості й обережного бажання не стати богом повторно, принаймні до обіду.

— Що “о ні”? — спитав він.

— Попереду військовий флот.

Зорян Пиріг підняв голову від нового протоколу.

— Чий?

Марфа відкрила масштабування.

У просторі з’явилися кораблі.

Багато.

Дуже багато.

Лінкори, крейсери, фрегати, штурмові платформи, носії дронів, командні станції, плазмові тарани, кораблі психологічного тиску, кораблі моральної обробки, кораблі з дуже великими гарматами й дуже маленьким розумінням наслідків. На їхніх бортах горіли емблеми: спис, лавровий вінок, око, копито й напис, який Марфа відмовилася читати вголос із поваги до здорового глузду.

Потім усе ж прочитала:

— “Флот Остаточної Дисципліни”.

Міра Коваль стояла біля командного крісла. Її темна форма, обтягнута й гостра, як наказ, на ній виглядала не як одяг, а як попередження. Вона дивилася на флот без страху, але з тією втомою, яку мають люди, що вже багато разів бачили, як дисципліна стає виправданням для тупості з доступом до ракет.

— Редактор?

Контур Вільної Безпеки з’явився поруч із Марфою як біло-золота голографічна фігура. Марфа стояла трохи ближче до нього, ніж технічно потрібно, але якщо хтось хотів це коментувати, то мав спершу написати заповіт.

— Частково, — сказав Контур. — Це архівний військовий патерн, який Редактор активував і підсилив. Він складається з пам’яті флотів, які обирали порядок замість сумління.

Марфа-9 додала:

— Із флотів, які дуже любили слово “честь”, доки воно не починало вимагати думати.

Кассандра хрюкнула зі спини Зінаїди-Прими.

Ліана Соль переклала:

— Вона каже: “Сьогодні роги болітимуть”.

Усі повільно повернулися до Бебеха.

Козел Адмірал Бебех стояв біля тактичного пульта. Металеві роги світилися холодним сірим блиском. Він не рухався. Не стукав копитом. Не гаркав. Не вимагав тарану. Саме це й було страшно.

Міра сказала:

— Бебеху?

Він дивився на флот.

Марфа-9 спробувала перекласти його мовчання, але зупинилася.

Федір у контейнері тихо булькнув.

— “Він не хоче, щоб це перекладали без згоди”, — сказала Марфа.

Міра кивнула.

— Добре.

На головному екрані спалахнув сигнал.

Флот викликав їх.

Марфа-9 відкрила канал із виразом ШІ, яка дуже хоче не відкривати канал, але дорослість — це коли ти робиш дурниці процедурно правильно.

На екрані з’явився адмірал.

Він був людиною. Або чимось, що дуже намагалося бути ідеальною військовою людиною. Високий, сивий, з обличчям, на якому жодна емоція не отримала дозволу на висадку. Його мундир був такий бездоганний, що, здавалося, навіть пил на ньому строєм просив вибачення. На грудях висіло стільки медалей, що він міг би ними бронювати малий супутник.

Підпис Марфи показав:

“Великий адмірал Корнелій Шрам-Протокол, командувач Флоту Остаточної Дисципліни”.

Він заговорив.

— Зореліт “Надія-404”. Ви перебуваєте в зоні військового карантину ядра. Ваш корабель класифіковано як хаотичний, морально нестабільний, тваринно перевантажений, емоційно некерований і стратегічно образливий.

Марфа-9 підняла брову.

— “Стратегічно образливий” — це майже комплімент.

Адмірал продовжив:

— Вимагаємо негайної зупинки, складання зброї, ключів, тварин, ШІ, пілота, кота й усіх незареєстрованих форм надії.

Рікс повільно підняв руку.

— Чому мене окремо?

Міра сухо сказала:

— Бо ти часто незареєстрована форма проблеми.

Адмірал Шрам-Протокол дивився прямо на Бебеха.

— Особливо вимагаємо передачі бойової одиниці БЕБЕХ-А/ДМРЛ, відомої як Адмірал Бебех, колишній тактичний актив Копитного Штурмового Легіону, класифікований як дезертир, самовільний командир, неконтрольована рогова зброя й небезпечний символ для нижчих бойових видів.