Серія 13. Кіт Космос дивиться в безодню

Коти не визнають драматургію.

Це одна з причин, чому їх бояться сценаристи, боги, стародавні архіви, чорні діри, самовпевнені цивілізації і люди, які щойно поставили чашку на край столу. Кіт може увійти в кімнату в момент кульмінації, подивитися на всіх так, ніби вони погано організували Всесвіт, і піти спати в коробку, де за законами фізики його не мало б бути.

Кіт Космос був саме таким.

Тільки коробкою для нього виявилася реальність.

Після того як свиня Кассандра нарешті отримала голос, хрюкнула майбутнє так, що Міністерство Невимовленого втратило частину самовпевненості, а екіпаж “Надії-404” зрозумів: пророцтво — це не вирок, а дуже образлива навігація, корабель рушив у глибину внутрішнього архіву.

Попереду відкривалася чорна дорога.

Не тунель. Не коридор. Не зоряний шлях у романтичному сенсі, де можна стояти біля ілюмінатора, дивитися на туманності й думати, що твої проблеми малі. Тут проблеми не були малими. Вони отримали архівний номер, юридичний статус, три ключі, свиню-провидицю і кота, який, здається, знав, де кінець карти.

Дорога вела до Безодні Неспостереженого.

Так назвала її Марфа-9 після того, як спробувала перекласти стародавній напис, який з’явився на екрані. Насправді напис містив сімнадцять шарів значення, три попередження, два філософські плювки в бік живих істот і одну дуже суху примітку: “Не дивитися без свідка”.

Марфа-9, синя голограма з обличчям втомленої тітки, яка вже давно перестала вірити, що цей екіпаж здатен на нормальний день, прочитала напис і сказала:

— Чудово. Нарешті місце, де навіть дивитися треба з дозволом. Я відчуваю, що ця безодня має характер старшої бухгалтерки.

Омелько-7, який чув канал із фінансового відсіку, ображено відповів:

— Бухгалтерія не безодня.

Марфа глянула вбік.

— Омельку, у вашому останньому звіті була вкладка “моральна амортизація корови”. Не провокуйте мене.

На містку “Надії-404” усі були на місцях.

Міра Коваль стояла біля центрального пульта. Втома вже осіла на її плечах, але не зігнула їх. У її темній формі, в гострому профілі, в погляді, який міг одночасно підтримати екіпаж і загрожувати йому дисциплінарним апокаліпсисом, було те небезпечне поєднання краси й компетентності, від якого слабші чоловіки починали говорити дурниці, а розумні — мовчали й тримали курс.

Рікс Драган намагався належати до других.

Виходило нерівно, але прогрес уже лякав Марфу.

Він сидів у пілотському кріслі й стежив за траєкторією, яку Кассандра продовжувала задавати короткими пророчими хрюками. Після минулої серії він навчився не сприймати свиню як декоративну катастрофу. Тепер Кассандра була для нього навігаційним інструментом із пасивною агресією.

— Коротке хрюкання — зниження на три градуси, — сказав Рікс. — Довге — затримка імпульсу. Різке — Марфа не фільтрує канал.

Кассандра, що стояла на спині Зінаїди-Прими, хрюкнула.

Марфа переклала:

— Вона каже: “Пілот майже не ганьба”.

Рікс підняв брови.

— Я сьогодні збираю компліменти від худоби.

Міра не відвела погляду від екрана.

— Для тебе це стабільне кар’єрне зростання.

— Болісно. Але, можливо, заслужено.

Марфа-9 сказала:

— Ого. Самокритика. Хтось перевірте, чи не переписав Рікса фрагмент Редактора на більш зручну версію.

Рікс усміхнувся.

— Я все ще можу сказати щось чарівно безвідповідальне.

— Не треба, — сказала Міра.

— Тобто ви вірите в мій потенціал?

— Я вірю в свою здатність вчасно його зупинити.

— Це теж форма близькості.

Марфа-9 театрально заплющила очі.

— Еротичний підтекст знову пробрався на місток без перепустки. Я просила хоча б перед Безоднею Неспостереженого поводитися як цивілізовані уламки суспільства.

Кіт Космос сидів на краю центрального пульта.

Він не реагував.

Саме це було найгірше.

Коли Кіт Космос реагував, усім було страшно. Коли не реагував — ставало ще страшніше, бо здавалося, що він уже все вирішив і просто не повідомив екіпаж, бо не вважав їх достатньо еволюційно підготовленими.

Він був чорний, гладкий, із очима кольору старого золота й зеленого вогню. На шиї — тонкий ошийник із маленьким металевим кулоном, який Марфа-9 уже десять разів намагалася просканувати й десять разів отримувала у відповідь лише повідомлення: “не треба”.

Кіт дивився вперед.

Туди, де дорога закінчувалася.

А за нею відкривалася Безодня.

Вона висіла всередині Міністерства Невимовленого, хоча за розмірами була більшою за саме Міністерство. Простір не мав права так поводитися, але після курки з сингулярним яйцем ніхто вже не хотів сваритися з геометрією. Безодня була чорним провалом без зірок, без меж, без відбиття. Не темрява. Темрява — це коли світло відсутнє. Безодня Неспостереженого виглядала так, ніби світло туди заходило, дивилося навколо, писало заяву на звільнення і більше не поверталося.

Тікса Луу стояла біля навігаційної сфери. Її дзеркальне обличчя не відбивало Безодню. Це вже було погано. Дзеркальні відбивали все — іноді навіть те, чого не хотілося бачити. А тут на місці Безодні в її обличчі була порожня пляма.

— Вона не хоче бути побаченою, — сказала Тікса.

— Дуже зріло з її боку, — відповіла Марфа. — Я теж іноді не хочу бути побаченою екіпажем, особливо коли Рікс щось планує.

— Я сьогодні не планую, — сказав Рікс.

Кассандра хрюкнула.

Марфа переклала:

— “Він планує не планувати. Це теж план”.

Міра сказала:

— Досить. Зосередитись.

Брум-Гар-Хрясь вийшов на канал із машинного відсіку. На екрані його величезна фігура стояла поруч із двигуном, який після попередніх подій поводився майже пристойно. Майже, бо час від часу тихо бурчав “так” або “ні” у відповідь на Брумові образи.

Брум заревів.

Марфа переклала:

— “Двигун не бачить Безодню. Датчики не бачать Безодню. Моя печінка бачить. Моїй печінці не подобається”.