Серія 12. Свиня Кассандра хрюкає майбутнє

Майбутнє ніколи не приходить нормально.

Воно не стукає у двері, не надсилає попередження за три робочі дні, не погоджує маршрут із навігацією і не питає, чи зручно вам зараз отримати екзистенційну катастрофу. Майбутнє приходить як аварійна сирена о третій ночі, як повідомлення “нам треба поговорити”, як червона кнопка під рукою Рікса Драгана, як звіт Зоряна Пирога на сім сторінок або як курка Нуль-G, що несе яйце з історичним правом сказати “ні”.

На “Надії-404” майбутнє прийшло у вигляді свині.

Генетично модифікована пророчиця Кассандра сиділа на спині Зінаїди-Прими, дивилася на відчинене Міністерство Невимовленого й мовчала так страшно, що навіть Марфа-9 не поспішала це коментувати. А коли Марфа-9 не коментувала, це означало одне з трьох: система перезавантажується, екіпаж зробив щось настільки дурне, що сарказм подав заяву на лікарняний, або попереду справді біда.

Цього разу — третє.

Міністерство Невимовленого висіло перед кораблем, як темна державна установа, побудована з відкладених зізнань, несказаних вибачень, прихованих наказів і всіх фраз, які люди ковтали, бо “не час”, “не місце”, “не треба загострювати” або “і так усі зрозуміли”. Центральний вхід розкрився після появи другого ключа — Яйця Сказаного Ні, яке курка Нуль-G знесла з виглядом пернатої богині бюрократичного саботажу.

На центральному пульті лежали два ключі: Перо Невигідної Правди й темний кристал-яйце, всередині якого горіло слово “ні”. Вони світилися тихо, без пафосу, як речі, що вже довели свою небезпечність і тепер не мусять нікому подобатися.

Міра Коваль стояла поруч із ними. Вона була втомлена, але не зламана. На “Надії-404” це вже вважалося святковим станом. Її темна форма сиділа бездоганно, хоча комір був трохи відкритий після довгого чергування, а кілька пасом волосся вибилися з-під дисципліни. Це надавало їй вигляду людини, яка може врятувати корабель, посварити Всесвіт і не помітити, що хтось поруч забув дихати.

Рікс помітив.

Звичайно, помітив.

Він сидів у пілотському кріслі, намагаючись виглядати точним, відповідальним і не надто враженим капітанкою. Перше йому вже іноді вдавалося. Друге — з перервами. Третє було програною війною.

Марфа-9 виникла над пультом у вигляді синьої голограми з обличчям втомленої тітки, яка пережила десять серій, курку, козла, корову, слизня, чесний звіт і пілота, що вчився сидіти спокійно.

— Екіпаже, вітаю. Ми стоїмо перед Міністерством Невимовленого з двома ключами, одним котом невідомого божественного походження, куркою з репродуктивним доступом до сингулярностей і свинею, яка мовчить так, ніби вже бачила наші похорони й залишила поганий відгук.

Кассандра хрюкнула.

Не голосно.

Але так, що всі озирнулися.

Ліана Соль, яка стояла біля Зінаїди з контейнером Мовчунчика в руках, зблідла. Вона вже навчилася перекладати Кассандрине хрюкання достатньо добре, щоб боятися його до того, як зрозуміє.

— Вона каже… — Ліана ковтнула. — Вона каже: “Не заходьте так, як збираєтеся”.

Міра повернулася до свині.

— А як ми збираємося?

Кассандра хрюкнула ще раз.

Ліана переклала:

— “Як дурні, але з ключами”.

Марфа-9 кивнула.

— Неприємно точна оцінка місії.

Зорян Пиріг підняв планшет.

— Формально ми маємо два активовані ключі, відкритий доступ, попередній протокол входу й—

Кассандра хрюкнула.

Ліана переклала:

— “Формально тебе вже тричі їли майбутні наслідки”.

Зорян опустив планшет.

— Свиня має дуже агресивну манеру прогнозування.

— Вона пророчиця, — сказала Марфа. — Їй не потрібно бути приємною. Це привілей істот, які завжди мають рацію запізно.

Кіт Космос сидів біля другого ключа. Чорний, спокійний, із очима, в яких порожнеча явно колись позичила гроші й не повернула. Він дивився на Кассандру уважно. Вона дивилася на нього у відповідь. Між ними було щось старе, невимовлене й дуже не схоже на нормальну тваринну комунікацію.

Рікс нахилився ближче до Міри.

— Коли свиня й кіт дивляться одне на одного, як два стародавні архіваріуси апокаліпсису, це поганий знак?

— На цьому кораблі поганий знак — це коли всі мовчать.

— Зараз майже всі мовчать.

— Саме тому я питаю себе, чому досі не відкрила аварійний протокол.

Марфа-9 підняла палець.

— Я вже відкрила. Назва: “Що, знову?”

Бебех, що стояв біля тактичного пульта, стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Свиня має говорити. Майбутнє смердить засідкою”.

Кассандра хрюкнула на нього.

Ліана переклала:

— “Ветеран нарешті нюхає не минуле”.

Бебех на мить застиг.

— Це був комплімент? — спитав Рікс.

Марфа відповіла:

— У стилі Кассандри комплімент — це коли після фрази хочеться жити, а не одразу заповнювати заповіт. Тож, можливо.

Зінаїда-Прима тихо мукнула. Вона левітувала на кілька сантиметрів над підлогою, бо після всіх подій корабельний статут уже визнавав її право не довіряти поверхням. На її спині Кассандра раптом підвелася.

Свиня була не велика, не красива в класичному сенсі й точно не створена для плакатів героїчної пропаганди. Але в цю мить у ній було щось страшніше за красу. Вона стояла на спині священної корови, дивилася на Міністерство Невимовленого й виглядала так, ніби майбутнє їй не подобалося вже давно, але сьогодні воно перейшло особисту межу.

Мовчунчик у контейнері Ліани засвітився золотисто-білим.

— Вона тримає багато несказаного, — прошепотів він.

Ліана нахилилася до нього.

— Кассандра?

— Ні. Майбутнє.

Марфа-9 зітхнула.

— Чудово. Майбутнє теж не вміє комунікувати. Я починаю розуміти, чому Всесвіт у такому стані.

Кассандра знову хрюкнула.

Цього разу звук був іншим.

Глибшим.

Він пройшов крізь палубу, крізь пульт, крізь ключі, крізь двигун, крізь усі канали Марфи-9 й ударив у Міністерство Невимовленого, як маленький, образливий, але дуже точний дзвін.