Серія 10. Брум ремонтує двигун образами

На “Надії-404” давно знали: якщо двигун мовчить — це погано.

Якщо двигун гуде — це підозріло.

Якщо двигун співає — треба евакуюватися, молитися, писати заповіт або хоча б знайти, кого звинуватити.

Але якщо двигун починає ображатися — це вже зона відповідальності Брум-Гар-Хрясь.

Брум був механіком із раси скреготунів: чотири руки, три серця, дві офіційні мови й жодної терпимості до людської інженерії, зробленої за принципом “і так полетить, якщо не дивитися прямо”. Він ремонтував корабель не лагідно, не методично і точно не з любов’ю. Він ремонтував так, ніби мстився металу за всі розчарування цивілізації.

Після його ремонту система або працювала краще, або подавала заяву на емоційну незалежність.

Сьогодні двигун зробив і те, й інше.

“Надія-404” наближалася до Коридору Непромовленого Наказу — темного проходу в Архівному місті Першого Порогу, де мали зберігатися всі накази, які ніхто не вимовив уголос, але всі виконали. Після Залу Першої Брехні, Перa Невигідної Правди й Ліаниного “я нічого не принесла”, яке виявилося живою істотою Мовчунчиком, екіпаж уже мав би звикнути до абсурду.

Але абсурд, як і Рікс Драган, ніколи не задовольнявся попереднім рівнем.

На містку було майже спокійно. Це означало, що жодна частина корабля ще не відлетіла, жодна істота не їла вентиляцію, жодна корова не заперечувала підлогу, і Рікс не торкався нічого червоного.

Марфа-9 висіла над центральним пультом у вигляді синьої голограми з обличчям втомленої української тітки, яка вже тричі за день подумки збирала екіпаж у пакет і виносила до найближчої космічної сміттєвої брами.

— Доброго дня, екіпаже. Попередній прогноз: ми прямуємо до місця, де мовчазні накази мають архівні зуби. Двигун нестабільний. Моральний стан екіпажу — як завжди: нижче підлоги, якій Зінаїда не довіряє. Рекомендую не панікувати. Паніка вже заброньована двигуном.

Міра Коваль стояла біля командного крісла, не сідаючи. Вона дивилася на маршрут, де попереду темнів Коридор Непромовленого Наказу. Її форма була темна, підтягнута, з золотими акцентами, комір трохи відкритий після довгого дня, і цього було достатньо, щоб Рікс періодично забував, що керує кораблем, а не знімається в особистій катастрофі з романтичним освітленням.

— Ріксе, — сказала Міра, не повертаючи голови.

— Я нічого не зробив.

— Ти ще й не встиг.

— Це вже упередження.

— Це статистика.

Марфа-9 одразу підтримала:

— Підтверджую. Статистика Рікса Драгана має форму попередження на дверях, яке всі читають уже після вибуху.

Рікс поклав руки на пульт із показовою невинністю.

— Я сьогодні дуже відповідальний.

Зінаїда-Прима, що левітувала збоку з офіційним дозволом капітанки, мукнула.

Ліана Соль, тримаючи контейнер із Мовчунчиком, переклала:

— Вона каже: “Відповідальний пілот — це як сухий кефір. Теоретично можливо, але навіщо”.

— Навіть корова мене критикує, — зітхнув Рікс.

— Вона член екіпажу, — сказала Міра. — Має право.

На спині Зінаїди сиділа Кассандра, пророча свиня, яка дивилася на двигунні показники так, ніби майбутнє вже пахло горілим металом і образами Брума.

Кассандра хрюкнула.

Ліана прислухалася.

— Вона каже: “Сьогодні двигун почує те, чого не чув навіть на заводі”.

Марфа-9 різко повернулася до показників.

— О. Починається.

На головному екрані загорівся сигнал машинного відсіку. Не червоний, бо після історії з Ріксом Марфа замінила більшість червоних індикаторів на “тривожний борщовий”, “адміністративно-помаранчевий” і “колір, який не провокує пілота”.

Індикатор був глибоко фіолетовим.

— Фіолетовий? — спитав Зорян Пиріг, дипломат у бездоганному костюмі, який після Залу Першої Брехні став трохи менш нестерпним і через це сам собі не довіряв. — Що означає фіолетовий?

Марфа відповіла:

— Це новий рівень аварії. Назва: “Брум зараз скаже правду техніці”.

З динаміків пролунав рик.

Брум-Гар-Хрясь був у машинному відсіку. Його голос нагадував, як старий метал падає з гори, по дорозі сварячись із камінням.

Марфа переклала:

— “Двигун відмовляється входити в Коридор Непромовленого Наказу, бо має інстинкт самозбереження, якого не має екіпаж”.

Рікс підняв руку.

— У двигуна є інстинкт?

— Після всього, що з ним робили, — сказала Марфа, — у нього має бути ще й адвокат.

Міра натиснула внутрішній зв’язок.

— Бруме, наскільки все погано?

Рик.

Марфа переклала:

— “Якщо коротко: корабель зроблений із сорому, економії, старих гріхів і деталей, які мали піти в утиль до народження половини екіпажу”.

— Це не відповідь.

Другий рик, довший і глибший.

— “Якщо практично: двигун не дає стабільної тяги. Коридор вимагає проходу на рівному імпульсі. Якщо імпульс зірветься, нас розмаже по невимовлених наказах, і я не хочу помирати всередині бюрократичної метафори”.

Зорян тихо сказав:

— Метафора непогана.

Усі подивилися на нього.

— Вибачте, професійна деформація.

Міра вже йшла до дверей.

— Марфо, місток під твоїм контролем. Ріксе, тримати курс, але не входити в Коридор без мого наказу. Ліано, Мовчунчик не торкається систем. Зоряне, нічого не оформляти до з’ясування. Бебех — зі мною.

Адмірал Бебех стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Нарешті. Там буде що бити?”

— Сподіваюся, ні, — сказала Міра.

Бебех виглядав розчарованим.

Рікс обернувся.

— Капітанко, може, я теж піду? Я добре відчуваю двигун.

Марфа-9 кашлянула голографічно.

— Ви добре відчуваєте кнопки, небезпеку і чужі межі. Двигун від вашої присутності може з принципу самознищитися.

Міра нахилилася до Рікса ближче.

— Тримай корабель.

— Це наказ?

— Так.

— А якби я попросив гарніше?

— Я б сказала те саме й додала Бебеха.