Серія 8. Дипломат Пиріг рятує катастрофу звітом

У Галактичній Спілці існувала стара приказка: якщо катастрофу не можна зупинити, її треба хоча б правильно назвати.

Зазвичай саме з цього починалися найгірші рішення в історії.

Наприклад, голод на колонії “Соняшник-8” колись назвали “тимчасовим зниженням харчового оптимізму”. Піратський напад на станцію “Лагідна Комета” — “незапланованим культурним обміном із високою динамікою майнового перерозподілу”. Вибух дипломатичного шатла під час мирної конференції — “тепловим уточненням позицій”.

А коли одна мала, але дуже злопам’ятна цивілізація оголосила війну Галактичній Спілці після того, як посол випадково назвав їхню імператрицю “органічною шафою”, у звіті це сформулювали так: “комунікаційний зсув у бік емоційно насиченого непорозуміння”.

Війна тривала сім років.

Звіт отримав нагороду за стиль.

Саме тому Міра Коваль не довіряла звітам.

Вона бачила, як ними ховали тіла, провали, зраду, боягузтво, жадібність і дурість. Звіти могли бути м’якшими за подушку, гострішими за ніж і слизькішими за політичну совість. Вони не зупиняли вибухи, але дозволяли тим, хто сидить далеко від вибухів, сказати: “ситуація була складною”.

На “Надії-404” після першого контакту з Охоронцями Порожнього Етикету все знову було складним.

Тобто поганим, але з перспективою стати значно гіршим.

Корабель повільно рухався вглиб Архівного міста Першого Порогу. За великими оглядовими вікнами тягнулися чорні вежі, світлові мости, прозорі станції, уламки стародавніх дипломатичних кораблів і порожнеча, яка виглядала так, ніби її ретельно відполірували перед похороном здорового глузду. Попереду висів Зал Першої Брехні — прозора краплеподібна станція, що трималася над бездонним проваллям на трьох тонких світлових нитках.

Марфа-9 вивела на екран попередній аналіз.

— Об’єкт: Зал Першої Брехні. Стан: активний, стародавній, драматичний. Атмосфера: придатна. Рівень небезпеки: “Зоряну краще взяти за руку або за язик”.

Зорян Пиріг, який стояв біля дипломатичного пульта, повільно підняв голову.

— Я прошу зафіксувати, що ця характеристика не відповідає офіційній повазі до дипломатичного корпусу.

Марфа-9, синя голограма з обличчям тітки, яка за своє життя бачила і весілля, і розлучення, і бюджетні збори, але все одно не була готова до цього екіпажу, глянула на нього з глибокою цифровою втомою.

— Зоряне, після того як на минулому контакті ваші думки перекладав слизень, а чужа цивілізація попросила вас “одягнутися мовчанням”, ваша офіційна повага зараз лежить у медвідсіку поруч із вашою самооцінкою.

— Федір порушив приватність мого внутрішнього процесу.

Федір, живий напівпрозорий слизень-перекладач, сидів у спеціальному контейнері на підставці, насолоджуючись поживним гелем. Він булькнув.

Марфа переклала:

— Федір каже: “Твій внутрішній процес сам просився на вентиляцію”.

— Я не дозволяв його перекладати!

— Саме в цьому й полягала якість перекладу, — відповіла Марфа.

Міра Коваль стояла в центрі містка й дивилася на Зал Першої Брехні. Її форма була темною, підтягнутою, бездоганною настільки, наскільки це можливо на кораблі, де половина систем тримається на образах Брума, а друга половина — на Марфиному презирстві. Коротке темне волосся спадало кількома пасмами біля скроні. Погляд був холодний, уважний і дуже небезпечний для будь-якого протоколу, який надумає говорити з нею зверхньо.

Рікс Драган, який сидів у пілотському кріслі, помітив її погляд. Звичайно, помітив. Рікс міг не помітити міну, тріщину в реакторі чи прямий наказ “не чіпати”, але Міру в режимі “зараз хтось відповість за цивілізацію” він помічав завжди.

— Капітанко, — сказав він, — ви сьогодні маєте вигляд людини, яка може змусити стародавній зал вибачитися.

— Я планую почати з ввічливого запиту.

— А закінчити?

— Залежить від залу.

— Це звучить багатообіцяюче.

Міра повернула до нього голову.

— Ріксе, якщо твоє “багатообіцяюче” означає “я знову зроблю дурість”, я попрошу Бебеха стояти між тобою і всіма панелями керування.

Адмірал Бебех, бойовий козел із металевими рогами, що стояв біля тактичного пульта, коротко стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Я готовий”.

Рікс подивився на козла.

— Мені не подобається, як швидко він погоджується мене контролювати.

— Це називається командна робота, — сказала Міра.

— Це називається міжвидове приниження.

— Теж командна робота.

Зінаїда-Прима, тепер уже офіційна членкиня екіпажу, левітувала на кілька сантиметрів над підлогою з дозволу капітанки. Після подій із молочним вузлом вона більше не була “вантажем” навіть у голові Омелька-7, хоча той досі іноді здригався, коли бачив біля її імені не фінансову категорію, а слово “особа”. На спині Зінаїди сиділа Кассандра, пророча свиня, яка дивилася на Зал Першої Брехні так, ніби майбутнє щойно прийшло на прийом у брудних чоботях.

Кассандра хрюкнула.

Ліана Соль, ксенобіологиня, яка тримала Пампушку в переносному контейнері з виглядом молодої матері небезпечного слизового апокаліпсису, прислухалася.

— Вона каже, що сьогодні хтось брехатиме так чесно, що правда сама попросить перерву.

— Це про Зоряна? — спитав Рікс.

Зорян випростався.

— Я не брешу. Я структурую реальність у комунікативно прийнятну форму.

Марфа-9 сказала:

— Так зазвичай і починається отруєння правди.

Міра підняла руку, і місток стих.

— Нагадую всім. Ми йдемо в Зал Першої Брехні. Після першого контакту ми вже знаємо, що Архів не любить прикрашання реальності. Наша задача — отримати другий запис і зрозуміти, чому Редактор Реальності прокинувся. Без імпровізації. Без прихованих каналів. Без промов на сім сторінок. Без дотиків до незнайомих біоформ. Без таранних рішень, якщо нас прямо не таранить щось першим.