Серія 7. Перший контакт і останні нерви

Перший контакт у Галактичній Спілці завжди подавався як велична подія.

У навчальних фільмах усе виглядало красиво: зореліт м’яко зависає над новою планетою, капітан у бездоганній формі промовляє історичні слова, дипломат усміхається так, ніби не приховує три сотні пунктів договору дрібним шрифтом, інопланетяни виходять назустріч із мудрими очима, а хор із восьми цивілізацій співає про дружбу, взаєморозуміння й обмін культурними цінностями.

У реальності перший контакт зазвичай починався з того, що хтось забував вимкнути зброю, хтось неправильно перекладав слово “вітаємо”, хтось випадково ображав священний орган розмноження місцевої фауни, а потім дипломатичний відділ називав усе це “насиченим початком діалогу”.

На “Надії-404” перший контакт мав початися ще гірше.

Бо, по-перше, вони вже були в Архівному місті Першого Порогу, де простір мав вигляд чорного храму для тих, хто втомився від причинно-наслідкових зв’язків.

По-друге, після подій із Зінаїдою екіпаж остаточно зрозумів, що худоба на борту має більше історичного значення, ніж більшість державних установ.

По-третє, Зорян Пиріг підготував промову.

Це було найнебезпечніше.

Марфа-9 з’явилася на головному екрані у вигляді синьої голограми з обличчям втомленої тітки, яка щойно знайшла в холодильнику чужу каструлю з невідомим майбутнім.

— Доброго дня, екіпаже. За корабельним годинником у нас час першого контакту. За моїми розрахунками — час останніх нервів. Прошу всіх не торкатися чужих святинь, не цілувати невідомі форми життя, не підписувати договори, не їсти представників інших цивілізацій і, Ріксе, окремо для вас: не називати це “чудовою нагодою для імпровізації”.

Рікс Драган сидів у пілотському кріслі, відкинувшись так, ніби місток був не командним центром, а баром перед катастрофою. Після історії з червоною кнопкою він справді став обережнішим. Це не означало “безпечним”. Це означало, що тепер перед дурістю в нього з’являлася коротка пауза, у якій усі могли встигнути закричати.

— Марфо, я ображений, — сказав він. — Я не називаю все імпровізацією.

— Так. Іноді ви називаєте це “маневром”, “інтуїцією”, “долею” або “вона сама натиснулася”.

— Останнє було лише раз.

— Одного разу достатньо, якщо після цього реальність подає скаргу.

Міра Коваль стояла біля центрального пульта, вивчаючи зображення Архівного причалу, куди їх запросили. Вона виглядала так, як і мала виглядати людина, якій довірили перший контакт із невідомою цивілізацією, маючи при цьому на борту пілота-катастрофу, дипломата-бюрократа, ксенобіологиню з емоційною залежністю від небезпечних істот, бойового козла, пророчу свиню, священну корову, кота-можливого бога хаосу й бортовий ШІ, який уже почав морально ховати всіх учасників.

Тобто красиво, суворо й із виразом “я вже шкодую, але ще не здалася”.

Її форма була застібнута не повністю на комірі після ранкової перевірки систем, і Рікс, попри всі уроки відповідальності, все одно помітив. Міра теж помітила, що він помітив.

— Ріксе.

— Я дивлюся на панель.

— Панель у тебе ліворуч.

— У вас відбивається панель.

Марфа-9 одразу втрутилася:

— Неправда. У капітанці відбивається ваше бажання вижити небезпечно близько до межі.

Рікс зітхнув.

— Ви двоє сьогодні особливо жорстокі.

Міра повернула голову.

— Сьогодні перший контакт. Якщо ти не контролюватимеш себе, я доручу Федору перекладати всі твої думки в прямий ефір.

Рікс зблід.

— Це заборонена зброя.

— Це дисципліна.

— Це воєнний злочин проти флірту.

— Флірт переживе.

Марфа-9 сухо додала:

— А от дипломатія — не факт.

На іншому боці містка Зорян Пиріг стояв у своєму ідеальному костюмі, який залишався ідеальним навіть тоді, коли фізика навколо поводилася як п’яний родич на весіллі. Він тримав планшет із промовою першого контакту. Промова була довга. Надто довга. Вона мала сім вступів, три рівні ввічливості, дві історичні цитати, один обережно завуальований натяк на торгову співпрацю і пункт, де Зорян назвав екіпаж “носіями цивілізаційної відкритості”. Марфа-9 після прочитання чернетки запропонувала замінити цю фразу на “контрольована аварія з документами”.

— Я хочу нагадати, — сказав Зорян, — що перший контакт є надзвичайно делікатною процедурою.

— Саме тому ти не говориш першим, — сказала Міра.

Зорян завмер.

— Перепрошую?

— Я говоритиму перша.

— Але дипломатичний протокол—

— Зоряне, у нас на борту живий перекладач, який перекладає справжні думки, ксенобіологиня, яка хоче обійняти будь-який небезпечний організм, і козел, якого нещодавно визнав примарний флот. Протокол уже лежить у медвідсіку з нервовим виснаженням.

Бебех, який стояв біля тактичного пульта, коротко стукнув копитом.

Марфа переклала:

— “Капітанка говорить першою. Дипломат говорить, якщо стріляти вже пізно”.

— Це образливо, — сказав Зорян.

— Але стратегічно, — відповіла Марфа.

Ліана Соль, замість уважно слухати правила, тримала на руках Пампушку — рожево-зелене слизове створіння, яке за останні серії пережило множення, емоційне дозрівання й кілька спроб з’їсти вентиляцію. Пампушка сьогодні була в маленькому прозорому контейнері, який Ліана називала “переносною люлькою”. Міра називала його “останній шанс для здорового глузду”.

— Ліано, — сказала Міра. — Пампушка не йде на перший контакт.

— Вона може бути культурним мостом.

— Вона може бути біологічною образою.

— Вона вже навчилася не плювати кислотою при першому знайомстві.

— Це мінімальна соціальна норма, а не дипломатичний прорив.

Пампушка випустила бульбашку у формі маленького серця, яке одразу лопнуло й залишило на склі слід, схожий на череп.

Марфа-9 сказала:

— Вона старається. Жахливо, але старається.

Зінаїда-Прима стояла на містку вже офіційно як член екіпажу, а не вантаж. Над нею світився невеликий індикатор антигравітаційного поля, який Брум перемалював після критики корови. Тепер символ був трохи схожий на Зінаїду, якщо дивитися здалеку, у тумані, після травми. Зінаїда все одно була не задоволена, але дозволила йому існувати.