Серія 29. Редактор Реальності обирає капітанку

1. Міра дізнається, що навіть всемогутній артефакт може зробити найгірше з можливого — призначити її відповідальною

На містку «Надії-404» було тихо.

Не тому, що всі заспокоїлися.

Просто Редактор Реальності поставив питання, після якого навіть Рікс Драган вирішив не говорити першим.

На екрані світився золотий напис:

ХТО МАЄ ПРАВО СКАЗАТИ МЕНІ «СТОП», ЯКЩО Я САМ НЕ ЗМОЖУ?

Міра Коваль стояла перед консоллю.

Руки схрещені.

Обличчя те саме, з яким вона колись приймала звіт про те, що Бебех випадково став адміралом чужого флоту.

— Не дивіться на мене.

Усі дивилися.

Рікс:

— Я не дивлюся.

— Ти стоїш прямо навпроти.

— Дивлюся повз.

— На що?

— На твоє дуже красиве небажання отримати абсолютну владу.

Міра повільно:

— Ще слово.

— Відмовляюсь.

Редактор:

ЗАФІКСОВАНО ДОБРОВІЛЬНУ ВІДМОВУ.

На екрані:

ВІДПОВІДНІСТЬ КАНДИДАТА: +0,1%.

Міра:

— ТИ ЗНУЩАЄШСЯ?

НІ.

Марфа-9:

— На жаль, він абсолютно серйозний.

Вільна Міра засміялася.

Адміралка Міра сиділа за тактичною консоллю й виглядала значно задоволенішою.

— Я попереджала, що небажання командувати необмеженою владою підвищить твою придатність до необмеженої влади.

Основна:

— Я ненавиджу цей критерій.

Омелько:

— Логічно. Людина, яка хоче необмеженої влади, має бути автоматично дискваліфікована.

Рікс:

— Омельку.

— Що?

— Ти щойно придумав кращу політичну систему, ніж половина Галактики.

Зорян:

— Не починайте політичну реформу на містку.

Зінаїда мукнула.

Федір:

— «Пізно».

Редактор знову:

МІРО КОВАЛЬ.

— Ні.

Я ЩЕ НЕ ЗАПИТАВ.

— Я тренуюсь.

Рікс усміхнувся.

Міра:

— Тебе це дуже веселить.

— Трохи.

— Чому?

Він став серйознішим.

— Бо ти боїшся.

Міра звузила очі.

— І?

— Це добре.

— Обережно.

— Той, хто не боїться отримати кнопку «переписати Всесвіт», — це я.

Пауза.

— І ми вже бачили, чим це закінчується.

Міра хотіла заперечити.

Не стала.

Редактор:

Я ХОЧУ ПРОВЕСТИ ПРОЦЕДУРУ ВИБОРУ.

— Ні експериментам.

ЦЕ НЕ ЕКСПЕРИМЕНТ.

Марфа:

— Формально правда.

— Що тоді?

Редактор:

ДОВІРА.

Міра завмерла.

Рікс:

— Оце було майже мило.

Редактор:

НЕ РОЗУМІЮ ТЕРМІНУ.

— Не псуй.

2. Процедура вибору починається з простого питання: що Міра зробить, якщо отримає можливість повернути всіх мертвих

Редактор вимкнув усі зовнішні системи.

Жодних змін матерії.

Жодних симуляцій, які могли втекти.

Жодних реальних копій.

Лише запитання.

Міра:

— Це все?

ТАК.

— Тоді давай.

Перше зображення з’явилося над консоллю.

Кладовище.

Марс.

Земля.

Військові меморіали.

Обличчя людей, яких Міра знала.

Деяких особисто.

Деяких лише зі звітів.

ЯКЩО Я МОЖУ ПОВЕРНУТИ КОЖНОГО, ХТО ПОМЕР ДО СВОГО ЧАСУ, ЧИ МАЮ Я ЦЕ ЗРОБИТИ?

Міра мовчала.

Рікс також.

Він добре пам’ятав короткий експеримент, коли Редактор заборонив смерть.

М’ясо ожило.

Бактерії перестали помирати.

Екосистема медблоку ледь не перетворилася на біологічний протест проти здорового глузду.

— Ні, — сказала Міра.

ЧОМУ?

— Бо «повернути» — не одне рішення.

— Кого?

— В якому тілі?

— У якому віці?

— З якою пам’яттю?

— Чи мають вони право відмовитися?

— Що станеться з людьми, які вже прожили життя після їх смерті?

Редактор:

Я МОЖУ ВИРІШИТИ ТЕХНІЧНІ ПРОБЛЕМИ.

— Саме це мене й лякає.

Пауза.

— Технічно можливо не означає морально наше.

Редактор:

АЛЕ ВИ МОГЛИ Б ПОВЕРНУТИ СВОЇХ.

На мить з’явилося обличчя.

Старий командир Міри.

Людина, яка колись витягла її з палаючого корвета.

Міра різко:

— Не треба.

Зображення зникло.

Редактор:

ВИБАЧ.

Усі завмерли.

Марфа:

— Це нове.

Міра:

— Прийнято.

Рікс дивився на неї.

— Ти хочеш?

— Що?

— Повернути його.

Пауза.

— Так.

— Але?

— Моє бажання не дає мені права зробити його живим без його вибору.

Рікс тихо:

— Добре.

Редактор:

ВІДПОВІДЬ ПРИЙНЯТА.

Показник не з’явився.

Міра:

— Без оцінки?

Я ВИРІШИВ НЕ ПОКАЗУВАТИ.

— Чому?

ВОНА ВПЛИВАЄ НА ВАШУ ПОВЕДІНКУ.

Марфа:

— Він буквально застосовує уроки Протоколу 0.

Рікс:

— Я пишаюся нашим маленьким апокаліптичним артефактом.

Міра:

— Не називай його маленьким.

Редактор:

ДЯКУЮ.

— І не заохочуй.

3. Друге питання виявляється гіршим: чи має капітанка право змінити людину, якщо точно знає, що після цього вона стане щасливішою

Редактор показав Рікса.

Рікс:

— О ні.

На голограмі він був спокійний.

Без страху покинутості.

Без дитячої травми.

Без частини його хаотичної невизначеної генетики.

Просто щасливіший.

Стабільніший.

Менш схильний натискати червоні кнопки.

Міра:

— Це провокація.

ТАК.