Серія 11. Федір перекладає думки Всесвіту

1. Всесвіт сказав перше слово, і воно було образливим

Федір прокинувся з головним болем.

Для великого напівпрозорого слизня це було вже підозріло, тому що анатомічно визначити, де саме в нього закінчувалася голова й починався решта Федора, могли лише Ліана Соль і три дуже п’яні ксенобіологи, причому їхні висновки суперечили один одному.

Він лежав на підлозі дипломатичного відсіку.

На ньому спав Капелюх — гриб-посол, який після отримання політичного притулку швидко засвоїв головну традицію «Надії-404»: якщо не знаєш, де твоя каюта, спи там, де впав.

Федір відкрив очі.

Навколо було тихо.

Потім почув:

— Ви всі неймовірно шумні.

Слизень підняв голову.

Капелюх продовжував спати.

— Марфо?

Тиша.

— Капелюху?

Гриб захропів, випустивши маленьку хмарку спор.

— Особливо ви. Вуглецеві примати з двигуном, який порушує три фундаментальні симетрії просто тому, що механік не читав документацію.

Федір завмер.

Голос не лунав із динаміків.

Не приходив з коридору.

Він був скрізь.

У підлозі.

В металі.

У світлі далекої зорі за ілюмінатором.

Навіть у власному тілі Федора.

Слизень повільно поповз до стіни.

Торкнувся її.

І закричав.

На містку Міра Коваль саме пила першу каву.

Чашка була гаряча.

Рікс — без сорочки.

Світ — тимчасово стабільний.

Капітанка навіть дозволила собі небезпечну думку, що ранок може минути нормально.

Федір увірвався на місток.

Тобто в його випадку швидко вповз.

— ВОНА ГОВОРИТЬ!

Міра навіть не повернулася.

— Хто?

— ВСЕ!

Рікс підняв брову.

— Дуже конкретно.

Федір застрибнув на центральну консоль.

— Всесвіт!

Тиша.

Міра поставила чашку.

— Що Всесвіт?

— Говорить.

Рікс:

— З тобою?

— Так.

Рікс усміхнувся.

— І що каже?

Федір зблід ще більше.

— Що твоя зачіска порушує локальну симетрію.

Рікс торкнувся волосся.

— Серйозно?

Федір притиснув щупальця до голови.

— І що капітанка п’є забагато кофеїну.

Міра примружилася.

— Всесвіт може займатися своїми справами.

Федір завмер.

— Він почув.

— І?

Слизень подивився на неї.

— Каже: «Це буквально мої справи».

Рікс засміявся.

Міра підняла чашку.

— Передай, що я не питала.

Федір перевів погляд у порожнечу.

Пауза.

— Каже, що саме тому людство йому й не подобається.

Міра зробила ковток.

— Взаємно.

Марфа-9 матеріалізувалася над центральною консоллю.

— Федоре, я не фіксую зовнішнього сигналу.

— Бо це не сигнал!

— Тоді що?

Федір торкнувся металу.

Його тіло раптом почало світитися.

За ілюмінаторами зорі мигнули.

Усі монітори на містку одночасно показали один символ.

Спіраль.

Редактор Реальності, замкнений у захищеному відсіку, прокинувся.

На його екрані з’явилося:

ВИЯВЛЕНО МОВУ БАЗОВОГО СЕРЕДОВИЩА.

Марфа замовкла.

Міра:

— Переклади людською.

— Схоже…

ШІ подивився на Федора.

— …він справді щось чує.

Рікс нахилився до слизня.

— Запитай у Всесвіту, хто найкращий пілот галактики.

— Не треба! — сказала Міра.

Федір уже слухав.

Потім дуже повільно повернувся до Рікса.

— Він сміється.

Міра ледве втримала каву.

2. Перекладач, якому ніхто не пояснив, що космос краще не слухати

Ліана Соль забрала Федора до лабораторії.

Він сидів усередині прозорої діагностичної камери, обліплений сенсорами.

Ліана ходила навколо нього в тонкому сріблясто-чорному лабораторному комбінезоні, що виглядав достатньо функціонально, щоб офіційно вважатися формою, і достатньо елегантно, щоб Рікс уже двічі отримав від Міри погляд із категорії «ще секунда — і станеш медичним випадком».

— Його нервова активність збільшена в сім разів, — сказала Ліана.

Міра:

— Він не має нервової системи в нашому розумінні.

— Саме тому цікаво.

Федір:

— Мені не цікаво!

— Пацієнти завжди так кажуть.

Рікс сперся на стіл.

— Що сталося?

Ліана збільшила скан.

— Федір перекладає не просто мову. Він під’єднується до когнітивних моделей співрозмовника.

Міра:

— Ми знаємо.

— Але після всіх експериментів із Редактором межа між інформацією та фізикою стала тоншою.

Марфа:

— Дуже тоншою.

— Наскільки? — запитала Міра.

— Учора юридичний текст мало не перетворив галактику на тоталітарний офіс.

— Справедливо.

Ліана продовжила:

— У просторово-часовій структурі залишилися інформаційні сліди. Федір торкнувся одного.

Рікс:

— І під’єднався до Всесвіту?

— Можливо.

Міра:

— Всесвіт має мозок?

— Не обов’язково.

— Тоді як він думає?

Ліана задумалася.

— Людина теж може сказати, що океан «злий», хоча океан не має емоцій. Федір може перекладати фундаментальні процеси в поняття, які наш мозок здатен зрозуміти.

Федір:

— Тоді чому воно називає Рікса «двоногим статистичним відхиленням із гормонами»?

Рікс:

— Це звучить дуже особисто.

Ліана:

— Можливо, переклад адаптується під твою лексику.

Федір:

— Я б сказав гірше.

Міра:

— Отже, ми не знаємо, чи Всесвіт справді думає.

Марфа:

— Правильно.

Федір:

— Думає.

— Звідки знаєш?

Слизень втупився в капітанку.

— Він щойно подумав, що ви страшенно повільні.

Міра схрестила руки.

— Запитай його щось, чого ти не можеш знати.