Серія 10. Зорян Пиріг переписує поразку

1. Поразка, яка виглядала надто добре

Міра Коваль стояла босоніж посеред марсіанської вулиці й дивилася на життя, якого ніколи не мала.

Над головою висів прозорий купол колонії. За ним лежав червоний пил Марса, тихий і абсолютно байдужий до військових наказів, дипломатичних катастроф, грибних весіль та козлів, здатних редагувати фундаментальні сили Всесвіту.

Перед нею стояла маленька квіткова крамниця.

На дверях — жодної військової емблеми.

На вікнах — горщики з трояндами.

На столі біля входу — чашка кави.

А поруч — Рікс.

Нормальний Рікс.

Саме це й лякало найбільше.

На ньому була світла сорочка, застебнута майже до самого верху. Волосся акуратно вкладене. На обличчі не було свіжих опіків, подряпин чи виразу чоловіка, який п’ять хвилин тому натиснув щось заборонене.

Він усміхнувся.

— Ти нарешті вдома.

Міра повільно опустила руку від бластера.

— Де корабель?

— Який корабель?

— Не грайся зі мною.

Рікс зітхнув.

— «Надія-404» давно списана.

Міра не рухалася.

— Марфа?

— Працює в муніципальній мережі.

— Брум?

— Відкрив ремонтну майстерню.

— Ліана?

— Викладає ксенобіологію.

— Зінаїда?

Рікс усміхнувся.

— У тебе за магазином є маленьке пасовище.

Міра відчула, як усередині все стискається.

Надто правильно.

Надто акуратно.

У її житті ніколи нічого не закінчувалося настільки добре.

Звідкись далеко, крізь квіти, крізь тишу, крізь ідеальний Марс, пробився голос Марфи:

— КАПІТАНКО, НЕ ЙДІТЬ!

Міра здригнулася.

Марсіанський Рікс простягнув руку.

— Тут більше не буде катастроф.

— Це вже підозріло.

— Не буде війни.

— Ще гірше.

— Не буде Галактичної Спілки.

Міра звузила очі.

— Майже переконав.

Він посміхнувся тією усмішкою, яка була правильною на дев’яносто дев’ять відсотків.

Саме одного відсотка й бракувало.

Справжній Рікс у цей момент уже сказав би щось недоречне.

Запропонував би «перевірити спальню над магазином».

Запитав би, чи продаються квіти разом із капітанкою.

Або натиснув би на касовий апарат із фразою: «А що найгірше може статися?»

Цей не робив нічого.

Міра відступила.

— Ти не Рікс.

Його усмішка не змінилася.

— Я той Рікс, якого ти хотіла.

— Саме тому.

Вона дістала бластер.

Вистрілила в квіткову вітрину.

Скло не розбилося.

Натомість по поверхні світу пішли тріщини.

Квіти розсипалися на чорні пікселі.

Марсіанське небо мигнуло.

Обличчя Рікса на секунду стало порожнім.

Без очей.

Без рота.

Тільки гладка шкіра.

— Ти могла бути щасливою, — сказав голос Невписаного.

Не губами.

З усіх боків.

Міра вистрілила вдруге.

Реальність вибухнула світлом.

Вона впала на підлогу власної каюти.

Справжня.

Холодна.

Потворна.

Прекрасна.

Сирена кричала.

У дверях стояв справжній Рікс.

Куртка розстебнута.

Сорочки немає.

На лобі пляма мастила.

В руках — вогнегасник.

— Міро!

Вона лежала й дивилася на нього.

Рікс зупинився.

— Що?

Міра підвелася.

Підійшла.

Торкнулася його щоки.

— Ти справжній?

— Залежить від того, що ти зараз плануєш.

Вона вдарила його долонею.

Несильно.

Але переконливо.

Рікс схопився за щоку.

— За що?!

Міра видихнула.

— Справжній.

— Радію, що пройшов тест.

Марфа з динаміка:

— Капітанко, ілюзія була створена зовнішнім впливом на Редактор.

— Невписаний.

— Так.

Рікс:

— Він показав тобі щось?

Міра подивилася.

— Нічого важливого.

Марфа:

— Неправда.

— Марфо.

— Мовчу.

На містку пролунав сигнал.

Зорян Пиріг оголосив:

— Капітанко, нам потрібна термінова дипломатична нарада.

Міра заплющила очі.

— Чому?

Пауза.

— Тому що ми офіційно програли війну, якої ще не починали.

Міра подивилася на Рікса.

— От бачиш.

— Що?

— Оце справжня реальність.

2. Війна, яку всі пропустили

На головному екрані містка висів документ на триста дванадцять сторінок.

Міра вже ненавиділа його.

Зорян Пиріг стояв перед ним у бездоганному костюмі.

Як завжди.

Навіть якщо корабель вибухав, дипломат виглядав так, ніби вибух був передбачений дрескодом.

— Отже, — сказав він, — Галактична Спілка зареєструвала інцидент із грибковим флотом як збройний міждержавний конфлікт.

Міра:

— Ми домовилися про мир.

— Так.

— Радикали атакували нас.

— Так.

— Ми захищалися.

— Так.

— І чому ми програли?

Зорян змінив слайд.

На екрані:

РІШЕННЯ КОМІСІЇ З ПОЗАПЛАНОВИХ ВОЄННИХ СИТУАЦІЙ.

СТОРОНА, ЩО ЗАЗНАЛА СТРАТЕГІЧНОЇ ПОРАЗКИ: «НАДІЯ-404».

Рікс:

— Це особисте.

Адміралка Міра прочитала дрібний текст.

— Підстава: втрата контролю над інформаційним полем.

Вільна Міра:

— Ми виграли бій.

Зорян:

— Але грибкова сторона першою подала офіційний звіт.

Основна Міра повільно:

— Тобто хто перший заповнив форму, той і переміг?

Зорян:

— Спрощено.

— А нескладно?

— Так.

Рікс засміявся.

— Галактична війна через документи.

Міра:

— Тобі смішно?

— Я пілот. У моїй професії перемога визначається тим, хто не врізався в астероїд. Ваші методи складніші.

Омелько-7 втрутився:

— Поразка має фінансові наслідки.