Серія 5. Козел редагує гравітацію

1. Ранок, коли підлога звільнилася

На «Надії-404» існувало негласне правило: якщо після пробудження ти бачиш підлогу там, де вона була вчора, день уже почався непогано.

Цього ранку правило не спрацювало.

Капітанка Міра Коваль прокинулася не на ліжку.

І навіть не поруч із ним.

Вона висіла під стелею власної каюти, загорнута в ковдру, яка повільно оберталася навколо неї, наче кокон дуже сердитого метелика.

Міра розплющила очі.

Побачила під собою ліжко.

Потім побачила над собою підлогу.

Потім вирішила, що ще не готова морально визначати, яке з двох тверджень правильне.

— Марфо.

Тиша.

— Марфо-9.

Із динаміка пролунав голос бортового ШІ:

— Доброго ранку, капітанко. Ви сьогодні виглядаєте піднесено.

Міра повільно повернула голову до камери.

— Я висю на стелі.

— Саме тому формулювання технічно точне.

— Поверни гравітацію.

— Не можу.

— Чому?

— Адмірал Бебех отримав адміністративні права на гравітаційні параметри корабля.

Міра кілька секунд мовчала.

— Повтори.

— Козел має права адміністратора.

— Я почула цю частину. Мій мозок відмовився її зберігати.

— Після подій минулої ночі Редактор Реальності зареєстрував копито Бебеха як авторизований біометричний ключ. Поточна роль: «локальний гравітаційний творець».

Міра заплющила очі.

Перед внутрішнім поглядом на мить з’явився її квітковий магазин на Марсі.

Тихий.

Чистий.

Без козлів із системними правами.

— Де він?

— На містку.

— Що робить?

Пауза.

— Експериментує.

— Марфо.

— Таранить різні поверхні та спостерігає, куди після цього падають предмети.

— Це не експеримент.

— За стандартами Бебеха — фундаментальна фізика.

Міра спробувала виплутатися з ковдри.

Гравітація раптом повернулася.

Але не вниз.

Убік.

Капітанку разом із ковдрою кинуло в стіну.

— АЙ!

— Оновлення, — сказала Марфа. — Бебех змінив вектор.

— Я його вб’ю.

— Смерть адміністратора може заблокувати поточні налаштування назавжди.

Міра застигла.

— Тобто я навіть убити його не можу?

— Технічно можете.

— Але?

— Після цього ми можемо провести решту існування, падаючи вліво.

Міра важко видихнула.

— Це найгірший аргумент проти вбивства, який я чула.

Двері каюти відчинилися.

У них з’явився Рікс.

Точніше, пролетів горизонтально.

Він урізався плечем у протилежну стіну, відштовхнувся й завис біля Міри.

На ньому були штани, розстебнута куртка й відсутня сорочка, бо Всесвіт, очевидно, вважав, що аварійна гравітація ще не достатньо дратує капітанку.

— Ранок, — сказав він.

— Чому ти без сорочки?

— Вона полетіла в вентиляцію.

— Як?

— Гравітація.

— Штани залишилися.

Рікс усміхнувся.

— Добра тканина.

Міра подивилася на його оголений торс.

Лише на секунду.

Достатньо, щоб Рікс помітив.

— Можеш триматися за мене, якщо боїшся впасти.

— Ми вже падаємо.

— Тоді можеш триматися просто так.

Міра схопила його за комір куртки.

— Чудово.

Рікс посміхнувся ширше.

— Оце мені подобається.

Вона використала його як опору, відштовхнулася від стіни й вилетіла в коридор.

Рікс врізався спиною в двері.

— Романтика складна.

Марфа сказала:

— Статистично це ще не романтика.

— Не руйнуй надію.

— Корабель називається «Надія-404». Вона офіційно не знайдена.

У коридорі повз них проплив Омелько-7, обіймаючи сейф.

— Капітанко! Фінансова катастрофа!

— Що ще?

— Монети з резервного фонду розлетілися по вентиляції!

— Це твоя найбільша проблема?

— Ні. Найбільша — вони тепер юридично вважаються космічними активами.

Міра навіть не стала відповідати.

Попереду пролунав радісний мекіт.

Капітанка стиснула зуби.

— Знайшли адміністратора.

2. Верховний бог падіння

Місток виглядав так, ніби хтось поклав військовий корабель у коробку, добре струснув і забув відкрити.

Люди.

Інопланетяни.

Меблі.

Чашки.

Планшети.

Курка.

Два аварійні жилети.

Чийсь черевик.

Усе висіло в повітрі.

Зінаїда-Прима повільно пливла над навігаційним столом із виразом істоти, яка нарешті дочекалася світу, пристосованого під її природні таланти.

Кассандра сиділа на стелі.

Чи на підлозі.

Залежало від політичних переконань глядача.

Кіт Космос ходив по стіні так, ніби нічого не сталося.

Це дратувало найбільше.

А в центрі хаосу стояв Адмірал Бебех.

Копитами.

На вертикальній панелі.

Наче це була підлога.

Перед ним висів Редактор Реальності.

На корпусі пристрою світився символ козячого копита.

— Бебех, — сказала Міра.

Козел повернув голову.

Мекнув.

— Марфо?

— Він каже: «Я переміг низ».

— Що?

Бебех ударив копитом по Редактору.

Гравітація змінилася.

Усі одночасно полетіли до правої стіни.

Рікс встиг схопити Міру за талію.

Міра встигла схопити консоль.

Ліана встигла схопити свою лабораторну істоту.

Зорян Пиріг не встиг нічого.

Він пролетів через місток із паперами в руках і врізався об м’яке черево Зінаїди.

Корова навіть не ворухнулася.

Зорян відскочив і завис.

— Я протестую!

— Перед ким? — запитала Міра.

— Перед фундаментальними силами Всесвіту!

Марфа сказала:

— Вони не зареєстровані як юридична особа.

— Тоді створимо форму!

Бебех знову мекнув.

— Він питає, чи може зробити Зоряна важчим, — переклала Марфа.