Серія 2. Реальність просить перезавантаження

Ранок, якого не мало бути двічі

На «Надії-404» настав ранок.

Потім настав ще раз.

Перший почався о сьомій нуль-нуль за корабельним часом, коли Марфа-9 увімкнула стандартне освітлення, програла три ноти ранкового сигналу й ніжним голосом повідомила:

— Доброго ранку, екіпажу. Сьогодні ваші шанси дожити до вечері становлять сімдесят два відсотки. Це на дев’ять відсотків вище, ніж учора. Не зіпсуйте статистику до сніданку.

Міра Коваль розплющила очі у своїй каюті, подивилася на стелю й протягом кількох секунд насолоджувалася дивовижним фактом: нічого не вибухало.

Після подій із Редактором Реальності тиша здавалася підозрілою.

Настільки підозрілою, що Міра не вставала ще секунд десять, очікуючи, коли зі стіни вилізе альтернативна версія Рікса, оголосить їх одруженими й попросить не панікувати.

Ніхто не виліз.

Капітанка полегшено видихнула.

На тумбочці лежала фотографія з тієї неможливої реальності, де вона й Рікс були подружжям. Міра поклала її туди лише тому, що сейф після вчорашньої події тимчасово вважав себе акваріумом і відмовлявся приймати предмети, які не вміли дихати під водою.

На фотографії Рікс усміхався так, ніби шлюб із капітанкою був його найбільшою перемогою.

Міра — так, ніби вже знала, де закопає тіло.

— Навіть фальшива реальність мала почуття гумору, — пробурмотіла вона.

Вона підвелася, прийняла душ, одягнула форму й вийшла в коридор.

О сьомій дві хвилини корабельний час повернувся до сьомої нуль-нуль.

Освітлення згасло.

Потім знову ввімкнулося.

Марфа-9 програла ті самі три ноти.

— Доброго ранку, екіпажу. Сьогодні ваші шанси дожити до вечері становлять сімдесят два відсотки. Це на дев’ять відсотків вище, ніж учора. Не зіпсуйте статистику до сніданку.

Міра завмерла посеред коридору.

З дверей навпроти вдруге вийшов Рікс.

Першого разу він уже пройшов повз неї дві хвилини тому.

Тепер пілот знову з’явився з тією самою недбало розстебнутою сорочкою, тим самим волоссям після сну й тією самою чашкою кави в руці.

— Доброго ранку, капітанко, — сказав він.

— Ти вже це казав.

— Я багато приємного кажу. Треба уточнення.

— Дві хвилини тому.

— Я дві хвилини тому спав.

Міра подивилася вниз.

На підлозі стояла чашка, яку перший Рікс залишив біля стіни, коли пішов до їдальні.

Другий Рікс тримав її точну копію.

Вони обоє подивилися на чашки.

— Або реальність знову зламалася, — сказав Рікс, — або я нарешті навчився розмножувати каву.

— Якщо друге — уперше твоє порушення законів природи буде корисним.

У коридорі з’явилася голограма Марфи-9.

Її обличчя було спокійним.

Надто спокійним.

— Капітанко, маємо незначну проблему.

— Наскільки незначну?

— Час на кораблі повторив дві хвилини.

— Це я вже помітила.

— Також кисень у третьому відсіку пам’ятає, що вчора був вином.

Міра повільно повернула голову.

— Що?

— Концентрація алкоголю в атмосфері — нуль цілих вісім десятих відсотка.

Рікс вдихнув глибше.

— Третій відсік тепер мій улюблений.

— Через п’ять хвилин там усі будуть п’яні, — сказала Міра.

— Через п’ять хвилин я там буду капітаном.

— Через шість — трупом.

Марфа продовжила:

— І ще одна дрібниця. Їдальня існує у двох місцях одночасно.

— Наскільки це погано?

— Залежить від того, чи вважаєте ви проблему подвійної кількості Омелька-7 поганою.

З їдальні долинув крик:

— У БЮДЖЕТІ НЕМАЄ КОШТІВ НА ДВОХ МЕНЕ!

Потім другий голос Омелька відповів:

— ТИ НЕПЕРЕДБАЧЕНА ВИТРАТА!

Почалася бійка бухгалтерів.

Міра заплющила очі.

Її квітковий магазин на Марсі знову здавався привабливим.

Щоправда, після вчорашнього вона більше не була впевнена, що ця мрія справді її.

— Редактор? — запитала вона.

— Імовірність — дев’яносто вісім відсотків.

— А решта два?

— Природний розпад Всесвіту.

— Чому це звучить оптимістичніше?

— Бо природний розпад не знає Рікса особисто.

Пілот усміхнувся.

— Ти постійно про мене говориш.

— І ракети постійно говорять про ціль. Це не романтика.

Рікс зробив ковток кави.

Чашка в його руці раптом стала маленькою вазою з червоною трояндою.

Він подивився на неї.

Міра теж.

Троянда розкрилася й показала зуби.

— Ні, — сказала капітанка. — Ми це вже проходили.

Квітка вкусила Рікса за палець.

— Ай!

— А це мені подобається більше.

Марфа-9 мерехнула.

— Капітанко, я рекомендую терміново прибути на місток.

— Чому?

— Щойно отримала системне повідомлення.

— Від кого?

Марфа зробила паузу.

— Від реальності.

Системне повідомлення від Всесвіту

На головному екрані містка не було зоряної карти.

Не було телеметрії.

Не було даних про двигуни, навігацію чи кисень.

Натомість на всю ширину дисплея світився чорний прямокутник із білими символами.

Марфа-9 переклала напис:

«ВИЯВЛЕНО КРИТИЧНУ НЕВІДПОВІДНІСТЬ ЛОКАЛЬНОЇ РЕАЛЬНОСТІ».

Нижче:

«ДЛЯ ЗАСТОСУВАННЯ ЗМІН ПОТРІБНЕ ПЕРЕЗАВАНТАЖЕННЯ».

І ще нижче:

«ПЕРЕЗАВАНТАЖИТИ ЗАРАЗ?»

Дві кнопки.

«ТАК».

«НАГАДАТИ ПІЗНІШЕ».

Міра стояла перед екраном зі схрещеними руками.

— Де кнопка «ніколи»?

— Відсутня, — сказала Марфа.

— Де «скасувати оновлення»?

— Відсутня.

— Де «видалити програму»?

— Капітанко, у цьому випадку програмою є причинно-наслідковий зв’язок.

Рікс присвиснув.

— Гарний інтерфейс.

Міра подивилася на нього.

— Ти оцінюєш дизайн повідомлення про кінець реальності?

— Я дизайнерськи чутлива людина.