Глави 16-19

Глава 16: Гробниця терраформера

Іві пробиралася глибше в печеру. Кожен крок віддаляв її від затишних термальних басейнів, що стали її тимчасовим раєм, і вів у невідомість. Кристали на стінах виблискували в промені її ліхтарика, відкидаючи на стіни химерні, танцюючі тіні. Шпиндрик, її пухнастий мімікро-партнер, стрибав поруч. Він імітував звуки її кроків, але робив це набагато тихіше, ніж зазвичай — після інциденту зі сталактитами він, здається, назавжди засвоїв урок. Компас на її зап'ясті крутився, як божевільний, стрілка билася в конвульсіях. Іві відчувала, що наближається до епіцентру аномалії — до чогось, що може або дати їй відповіді на всі питання, або добити остаточно.

— Шпиндрик, якщо це лігво якоїсь ще більшої і страшнішої тварюки, я тебе особисто за борт свого баггі викину, — пробурмотіла вона, міцніше стискаючи рифлене руків'я плазмового різака.

Повітря в печері залишалося чистим, майже земним. Нагнітач кисню вона вимкнула й поклала в наплічник. Разом з ним там лежали три останні батончики, недопита пляшка віскі і водогенератор. Компас вказував прямо вперед, де вузький тунель раптово розширювався, переходячи в величезну, темну залу.

Іві обережно ступила в цю залу і завмерла, вражена побаченим.

Перед нею височіла гігантська, неймовірна споруда, що виглядала, як дивний механізм, вбудований прямо в скельну породу. Величезні металеві панелі, вкриті товстим шаром вікового пилу і тими ж дивними, рунічними символами, які вона бачила на уламках у пустелі, ледь чутно гуділи, створюючи низьку, вібруючу ноту. У самому центрі зали стояла величезна, ідеально гладка сфера з невідомого темного матеріалу. Вона повільно пульсувала тьмяним, глибоким синім світлом. Від сфери, наче артерії, в усі боки тягнулися товсті труби та кабелі, які зникали в стінах і стелі печери.

Це не було людським. Ні «Зоряна Січ», ні NASA, ні будь-яка інша земна корпорація ніколи не будували нічого подібного. Це було інопланетне. Древнє. І, судячи з товстого шару пилу, давно покинуте.

— Ох, курва, що це за хріновина? — видихнула Іві, повільно обходячи сферу.

Шпиндрик видав звук, схожий на її ж власний здивований голос, а потім з цікавістю стрибнув на одну з нижніх панелей, почавши імітувати тихе гудіння механізму.
— Тихо, малий, не чіпай нічого, бо ще рвоне, як мій гіпердвигун! — зашипіла вона, але сама не могла відвести очей від грандіозної споруди.

Символи на панелях були такими ж, як і на уламках, але тут їх було набагато більше. Вони були розташовані в логічному порядку, утворюючи цілі рядки, ніби це була інструкція чи програмний код. Іві провела пальцем по одному з них, змахуючи пил. Панель під її дотиком раптом засвітилася яскравим білим світлом і видала гучний, протяжний гул.

Вона інстинктивно відскочила, піднявши різак.
— Сука, я ж навіть не натискала! — пробурмотіла вона.

Але сфера в центрі зали почала пульсувати швидше, її синє світло стало яскравішим, а в повітрі стало помітно тепліше.

Іві активувала браслет-журнал, її голос звучав схвильовано:
— День четвертий, Зорат. Знайшла в глибині печери якусь інопланетну хрінь. Величезна зала, гігантський механізм. Виглядає, як якась енергетична установка або... можливо, щось для терраформінгу. Символи, сфера, що світиться... воно все ще працює, хоч і виглядає древнім, як гівно мамонта. Кінець звіту.

Вона обережно підійшла до панелі, що засвітилася. Поруч із символами з'явилося щось, схоже на сенсорний екран. Після недовгих вагань вона обережно торкнулася його. Перед нею миттєво з'явилися тривимірні голографічні зображення. Перше — планета, дуже схожа на Зорат, але з глибокими синіми океанами, зеленими континентами, вкритими лісами, і білими шапками хмар. Потім з'явилися складні діаграми, що показували поступову зміну складу атмосфери, підвищення рівня кисню, стабілізацію температури.

Іві, хоч і була біоінженеркою, а не ксеноархеологом, зрозуміла все без перекладу. Це була установка для терраформінгу. Машина, яка колись мала перетворити цей іржавий, мертвий світ на квітучий рай. Але щось пішло не так. Процес зупинився на півдорозі, залишивши планету в її нинішньому, незавершеному стані.

— Ну, Зорат, а ти ж мав бути майже курортом, — пробурмотіла вона. — Хто ж тебе так жорстоко просрав?

Шпиндрик стрибнув на іншу панель, імітуючи мелодійний звук активації голограми. Цього разу Іві не лаялася. Вона знову згадала Сергія. «Якщо бачиш шанс, Іванко, хапай його обома руками. Але ніколи не втрачай голову».

Її власний генератор на баггі міг заряджати її прилади, але його ресурс був обмежений. Рано чи пізно термоядерне ядро виробить свій ресурс, і вона залишиться без енергії. Ця ж установка була чимось набагато більшим. Це було майже невичерпне джерело енергії. Але головне — це був шанс змінити саму планету. Зробити її придатною для дихання скрізь, а не лише в цій печері. Це був шанс не просто вижити, а виконати свою місію в масштабі, про який вона навіть не мріяла. Це був шанс для всього людства. Але водночас це був і неймовірний ризик. Будь-яка помилка могла перетворити цю печеру на епіцентр вибуху, який струсоне всю планету.

Раптом гул у залі посилився. З тунелю позаду, звідки вони прийшли, пролунав знайомий, клацаючий шурхіт. Але цього разу він був набагато гучнішим. І він був не один.

Іві різко обернулася, піднявши різак. Шпиндрик видав тихе, тривожне шипіння, цього разу не імітуючи нічого, а висловлюючи справжній страх. До зали наближалося щось. І воно було великим. Іві стиснула зуби, відчуваючи, як адреналін знову б'є в скроні.
— Шпиндрик, тримайся біля мене, — прошипіла вона, задкуючи до центральної сфери.

Вона притислася спиною до теплої, вібруючої поверхні, тримаючи різак і щит напоготові. Шпиндрик сховався за її ногою, імітуючи звук її власного прискореного дихання. Зорат кидав їй новий, ще більш небезпечний виклик. Але Іві була готова. Вона знайшла серце цієї планети. І вона не збиралася віддавати його без бою.