Глави 12-15

Глава 12: Битва за оазис

Іві гнала свій саморобний баггі через червоні піски Зорату, тримаючи курс на північний захід. Компас на її зап'ясті продовжував шаленіти, стрілка крутилася все швидше, вказуючи, що джерело аномалії вже близько. Сонце, що перевалило за зеніт, палило нещадно. Повітря розпеклося до +50°C. Нагнітач кисню, підключений до генератора, натужно гудів, а індикатор заряду показував 50%. Часу залишалося все менше. Шпиндрик, її пухнастий мімікри-партнер, сидів поруч на сидінні, притиснувши вуха, і тепер імітував гудіння генератора, що вже починало відверто бісити.

Вона не боялася нічних холодів. Її комбінезон, розроблений «Зоряною Січчю», був дивом технології. Він мав вбудовану систему терморегуляції, яка живилася від її власного тепла і могла підтримувати комфортну температуру тіла навіть при екстремальних мінус п'ятдесяти. Проблема була в іншому: система терморегуляції споживала енергію, а енергію її тіло брало з їжі. З її мізерними запасами батончиків вона могла пережити кілька холодних ночей, але не більше. Тому знайти воду та їжу було питанням виживання, важливішим за будь-який мороз.

Раптом пейзаж попереду почав змінюватися. Серед нескінченних червоних дюн з'явилися дивні, брудно-зелені плями, а в повітрі, яке досі було сухим, як порох, з'явилася ледь відчутна нотка вологи. Іві різко загальмувала, піднявши хмару червоного пилу.

Перед нею розкинувся оазис. Не пишний, як у земних фільмах, а скоріше суворий і дикий, але справжній. Невелика калюжа прозорої, на вигляд чистої води, оточена дивними рослинами, схожими на кактуси, але вкритими густим, пухнастим білим ворсом. Це було диво. Це був порятунок.

Вона активувала браслет-журнал:
— День третій, Зорат. Знайшла оазис. Вода є, але виглядає занадто добре, щоб бути правдою. Якщо це пастка, я до неї готова. Кінець звіту.

Шпиндрик, який досі сидів тихо, раптом підвівся на задні лапки, напружився і видав такий гучний, розкотистий рик, що Іві аж здригнулася.
— Тихо, малий, не наганяй паніку! — прошипіла вона, але в ту ж мить відчула, як земля під ногами ледь помітно затремтіла.

З-за заростей пухнастих кактусів висунулися три тварюки, від вигляду яких у Іві пересохло в горлі. Вони були близько двох метрів заввишки, своєю статурою нагадували земних тиранозаврів, але були вкриті не лускою, а густим, білим пухом, ніби гігантські курчата-переростки. Їхні великі, опуклі очі, як у хамелеонів, крутилися незалежно одне від одного, скануючи простір. А з їхніх пащ стирчали ряди гострих, як леза, зубів. Вони не зреагували на оглушливий рик Шпиндрика. Вони повільно, але впевнено наближалися, явно відчуваючи вібрації від працюючого генератора її баггі.

— Ох, курва, це що, бавовняні тиранозаври? — пробурмотіла Іві, лихоманково хапаючи плазмовий різак і щит. — Шпиндрик, гарчи голосніше, бо ці сучари, здається, глухі, як пеньки!

Шпиндрик видав ще один рик, ще гучніший, але тварюки навіть не здригнулися. Одна з них, найближча, різко прискорилася, кинувшись уперед. Іві ледь встигла підняти щит. Удар був такої сили, що її відкинуло на метр назад, а рука заніміла від вібрації.
— Хрін тобі, а не обід! — заволала вона, вмикаючи різак. Синюватий, безшумний струмінь плазми полоснув по масивній лапі тварюки. Пух спалахнув, почувся запах паленого м'яса. Монстр завив від болю, але не відступив.

Раптом друга тварюка, обійшовши її збоку, кинулася на Шпиндрика. Пухнастик спробував відскочити, але не встиг. Величезна паща розкрилася і клацнула. Монстр ковтнув його одним махом, ніби це був маленький шматок вареника.

— ШПИНДРИК! НІ-І-І-І-І! — закричала Іві, і її крик був сповнений не лише жаху, а й сліпої люті.

Її серце стиснулося від болю й провини. Але часу на сльози не було. Вся скорбота перетворилася на чисту, концентровану ненависть. Вона кинулася на тварюку, що вбила її друга, розмахуючи різаком, як божевільна. Плазма пропалила білий пух, залишаючи на тілі монстра глибокі чорні опіки. Він заревів, хитаючись від болю.

— Ти, курва, зжер мого єдиного друга! — кричала Іві, ухиляючись від потужного удару хвоста, що зніс кілька пухнастих кактусів. Вона згадала слова Сергія: «Бий швидко, Іванко, і не давай ворогу жодного шансу на відповідь».

Друга тварюка кинулася на неї, але Іві, вже не думаючи про захист, закрилася щитом і в ту ж мить полоснула різаком по її морді. Третій монстр, побачивши таку агресію, несподівано відступив, явно відчуваючи, що ця маленька двонога істота — не така легка здобич, як здавалося.

Та, що проковтнула Шпиндрика, похитнулася, і Іві не втратила цього шансу. Вона стрибнула вперед, вкладаючи в удар всю свою вагу і лють, і загнала плазмовий різак глибоко в живіт тварюки. Плазма з шипінням розрізала пух, шкіру і плоть. Монстр звалився на бік, видавши останній, булькаючий хрип.

Іві, важко дихаючи, розрізала живіт ширше. Звідти, вкритий слизом, але живий, вивалився Шпиндрик. Він тремтів, але одразу ж видав звук, схожий на її власний розпачливий крик:
— «Ні-і-і-і-і!»

— Шпиндрик! Ти живий! — Іві ледь не розплакалася від полегшення. Вона схопила пухнастика і почала обтрушувати його від огидного слизу. Він тремтів, але вже за хвилину почав старанно імітувати шипіння її плазмового різака.
— Ти, бляха, невмирущий, чи що, — прошепотіла вона.

Дві інші тварюки, побачивши смерть свого товариша, розвернулися і швидко зникли в пісках. Іві, тримаючи на руках врятованого Шпиндрика, підійшла до оазису. Вона набрала води у флягу і, переконавшись, що вона чиста, зробила кілька жадібних ковтків. Це була найкраща вода в її житті.

Вона записала в журнал, і її голос тремтів:
— День третій, Зорат. Билася з місцевими хижаками. Умовно — бавовняні тиранозаври. Глухі, реагують на вібрації. Одну зарізала, врятувала Шпиндрика з її черева. Оазис тепер мій. Вода є. Втрат серед особового складу немає. Кінець звіту.

Вона сіла біля свого баггі, міцно притискаючи до себе Шпиндрика. Потім ковтнула ще води і глянула на компас. Він, як і раніше, вперто вказував на північний захід.