Розділ 22

Юра прокинувся від шуму пострілів і криків. Він зірвався з матраца та, схопившись за рушницю, підійшов до дверей. Хотів їх відчинити, але його зупинив Сич.

- Кант наказав не відчиняти, поки він сам сюди не прийде.

Вермонт у відповідь незадоволено поглянув на на нього, але від дверей відійшов. Метушня зовні не затихала, натомість стало чути як хтось забіг в бар і наляканим голосом, щось розповідав присутнім. Потім у кімнату Сича постукали, а він підійшов до Юри і коротко сказав:

- Допоможи мені.

Далі вони відсунули шафу ближче до дверей, таким чином забарикадувавши їх.

- Все, час настав, - вимовив Сич і переключив тумблер, тим самим відключивши електропостачання від генератора.

В барі почалася метушня і сталкери стали вибивати двері, що попасти до внутрішньої підсобки. На той час Сич з Вермонтом вже перенесли все що могли до дверей, заблокувавши їх.

З іншої сторони стали стріляти по замку, але це було малоуспішним.

- Добре що я не пожалів грошей і поставив тут підсилені двері, п’ятеро чоловік сюди заносили! - пояснив Сич, - Най спробують виламати!

Натомість постріли почалися вже від входу в бар і хтось перелякано заверещав:

- Він тут!

Далі ще хвилин з п’ять хаотичних пострілів і метушні після чого все стихло.

- Вони пішли! - радісно промовив Сич.

- І нам потрібно вибиратися, а то вони нас тут підпалять, або ще якось викурять звідси!

- Ні! Тут є запасний вихід.

- Так чого ми сидимо? Поки його також не перекриють?

- Кант сказав чекати на нього. Він буде зранку.

- Кант сказав, Кант сказав! Не Кант тут сидить, а ми!

- Слухай, прикрий хліборізку і сиди тихо, а то я сам зараз тебе заспокою! - відповів Сич, навівши на Юру зброю.

---

Микита з Ярославовичем майже не спали і пізно вночі Канту прийшло повідомлення від Сича, в якому було сказано, що на базі іде якась перестрілка.

Ярославович відразу став набирати відповідь: “Не виходь ні під яким приводом з підсобки. Зранку буду”.

---

О п’ятій ранку Кант збудив Микиту і вони, поснідавши, взяли “малого сплюха” та Каю і вирушили до Губина.

Пройшовши через Косий хребет, накинули маски на обличчя і пустили муркуна вперед. Вийшовши із Темної Зони, обережно підійшли до Губина.

- Ну що, пробуємо?

- Пішли.

Ярославович вже довгий час ходив по Зоні та бачив різне, але те, що було в нього перед очима зараз, наводило жах навіть на нього. Навкруги валялися рештки понівечених тіл, майже кожна із стежок була залита кров’ю, а стіни і вузькі проходи були посічені осколками і дірками від куль.

- Думаєш вони його вбили?

- Ми з Локі пару разів влучили йому в голову з рушниці, коли він нас хотів з-під завалів біля Куповатого дістати. Якщо і є спосіб його вбити то він не такий тривіальний.

Зайшли спочатку в бар, перевіривши вхід Каєю, що мовчала. Всередині було темно і все стояло догори дриґом. Тіла на сходах, між перевернутими столами і кріслами, в бараках.

Постукали в підсобне приміщення.

- Хто там?

- Це я, Кант. Перевірь в ППЗ.

- Зараз, ми двері забарикадували.

- Мати рідна! - сказав бармен, побачивши всю картину за спинами сталкерів, - Що тут трапилося?

- На базу напав мутант.

- Жартуєте?

- Ні. Йдемо швидко до бункера. Візьміть зброю!

Та хватило сталкерам переступити через поріг бункера Оплоту, як Кая з “малим” зашипіли.

- Він тут! Назад! - скомандував Ярославович, - Значить вони там зачинилися і викликали підмогу.

- Зачекаємо ще день, - сказав Микита, - Може вони на прорив підуть. Ми їх і так не дістанемо.

- Залишаємося тоді тут на ніч.

- Ви як хочете, а я тут не залишуся, - сказав Вермонт, - Я краще піду в Горностайполь. Тут, однозначно, військових викликати потрібно.

- Як хочеш, але спочатку скинемо тіла за поселенням, в яму, і закопаємо.

Поки всі зносили рештки тіл, Кант змайстрував два переплетені хрести з грубих гілок і поставив їх на два входи в базу. Далі став допомагати іншим.

До обіду нарахували більше вісімдесяти жертв, не враховуючи ще цілої “гори” кінцівок, та стали засипати їх.

- Вермонт! - скомандував Ярославович, - Іди на західний вихід. Зараз може підійти підмога. Сич! Іди на вхід в напрямку від Куповатого.

- А бункер? - поцікавився Юра.

- За ним можна не стежити.

- Чому?

- Там мутант.

- Та ну вас всіх! Я йду в Горностайполь! - сказав Вермонт і пішов на вихід з бази.