Розділ 18

Поївши, зібрали все необхідне і розділили в два рюкзаки.

- Потрібно знову через перешийок Локі йти. Там і аномалій менше та і мутанти рідко туди заходять, - розмірковував вголос Кант.

Так і зробили. Але на цей раз зброю з рюкзаками в костюми всунули. В Микити і Ліка ще помістилася. Застебнувши костюм, він підняв “живіт” і побіг за Ярославовичем. Попавши таким чином на іншу сторону Косого хребта, витягли рюкзаки і зброю та випустили Ліку вперед.

Пару разів зупинялися біля аномалій і вони вдвох старалися “обклацати” їх детекторами, але артефактів так і не знайшли.

- Не збрехав Вермонт, тут вже все по пару разів проскановано. Будемо перевіряти вже за Куповатим, - констатував Кант.

В Куповате вирішили не заходити, а обігнути його до місця нічлігу.

З іншої сторони, на околиці поселення, стояла будівля, що раніше слугувала кухарським цехом і невеликим універмагом. Колись там було приміщення з великими казанами, в яких і готували їжу. Казани з трубами порізали на металобрухт, а от резервуар, де збиралася вода, яка подавалася в казани, залишився, так як був повністю обмурований цеглою і горе-мародери просто його не помітили, думаючи що зрізані труби йшли в землю, а далі в мережу.

Зверху він закривався грубою пластмасовою кришкою, яку можна було повністю підняти вверх.

Микита із здивуванням подивився на Канта і запитав:

- То ви тут раніше в незакритому резервуарі ночували?

- Якщо у тебе є інші пропозиції то я відкритий для діалогу, - відповів Ярославович і швидко витяг шуруповерт з завісами.

Прикинувши приблизно розміщення, прикрутили завіси і два засуви зсередини. Потім Кант дістав металевий круг з рюкзака, через який довелося зменшити кількість провіанту на половину, і закрутив у раніше висвердлені дірки в ньому шурупи, прикріпивши його зверху до пластмасової пластини.

- Все, готово! Ліземо всередину.

Зсередини все виглядало не так затишно так як корозія вкрила вже майже всю поверхню резервуара. Також в ньому потрібно було постійно пригинатися, але хоч по ширині він був до двох метрів.

Швидко перекусивши, лягли спати і тільки Ліка постійно прислухалася та оберталася по сторонах.

Вночі Зона “оживала”. Було чути постійний шурхіт щурів і крики диких тварин на вулиці. Пару разів роздавалося протяжне виття і, здавалося, що зграя собак чи вовків “обступила” їх схованку, але згодом все затихало.

Весь наступний день потратили на шлях до Опачічів і з запасом в кілька годин вже були біля центральної площі.

Темні хмари, пориви вітру і самотні будівлі - від усього цього виникало якесь особливо гнітюче відчуття, ніби потрібно було зірватися і бігти звідси щосили, або що от-от щось страшне має статися.

Вони крадькома, короткими перебіжками, дісталися до пари шестиповерхівок в центрі покинутого містечка. Далі зайшли на сходову клітку одної з них і піднялися на шостий поверх. На шляху повсюди попадалися уламки від скла і купи старого мотлоху.

Всюди стояли відчинені, а, в більшості, розламані мародерами двері, що шукали наживи в покинутих нашвидкуруч домівках. Крім того дошкуляв постійний протяг через розбиті вікна, що де-не-де гупали пустими рамами.

- Ось, - сказав задоволено Кант, вказуючи на відчинені двері в кімнаті справа, - Старе відділення Ощадкаси. Прошу проходити!

Перед Микитою постала спочатку каса з гратами і маленьким віконцем, а за нею, в кінці коридору, сейф, що був розміром з невелике приміщення. Грошей чи коштовностей там уже не було, але сам сейф встояв, несучи на собі шрами від пари невдалих спроб розпиляти його звичайними дисками.

- В ньому все досить просто, - розпочав опис Ярославович, - Ручку повернув - закрито, потяг назад - відкрито. Але він дорогоцінний тим, що в ньому можна зачинятися зсередини. Думаю, колись так головний бухгалтер і робив. Це стало можливим через те, що вентиляція виведена з іншої сторони стіни. Чудо радянської інженерної думки! Правда недостатньо ще невеликої дірочки-бійниці, в яку, при потребі, можна було б вставити рушницю і вести звідти вогонь.

Двері масивного сховища відчинялися всередину, тим самим ховаючи завіси, на яких вони трималися. Єдиним мінусом був зламаний замок, але Локі з Кантом примудрилися вбити по дві скоби зверху і внизу, через які протягували два залізні прути і таким чином, як в середньовічному замку, могли почувати себе в безпеці. При виході зі своєї схованки старалися сховати прути збоку, за шаром штукатурки, що відшарувалася і відстала від стіни, так як їх міг поцупити хтось із короткорослих мутованих відвідувачів.

Ярославович довго “закоханим” поглядом дивився на той сейф, а потім сказав Микиті:

- Знав би ти скільки разів він нас з Локі спас! - і, перевівши погляд, вказав Жилі на балкон, - З нього прекрасний вид на всю округу відкривається! Йдемо, подивишся.

Звідти дійсно все було добре видно, але обезлюднілі вулиці в поєднанні з відсутністю робочих ліхтарів, більше навіювали моторошні думки.

- Бачиш? Там, справа, будівля з широким входом?

- Ага.

- В ній, внизу, є три входи в бункери. Перший зачинений, а два наступні відчинені. В середньому засідало місцеве партійне керівництво. Крайній справа - був сховищем на випадок ядерного удару.