Розділ 17

Ярославович йшов вперед, швидко пробуючи все перед собою жердиною, що недавно була вирізана з невеликого дерева.

- Пощастило нам, що хоч ніч місячна, а то ліхтариками світити тут діло не дуже хороше.

- А є ще хтось тут в Зоні, крім Сича, хто нас не “здав”? Тепер тільки через нього будемо про їх дії дізнаватися.

- А що тут дізнаватися? Нам ніхто уже не повірить. Потрібно поки “залягти на дно”, може щось і зміниться, тим паче запасів у нас вистачить і Ліка з нами.

- От старий боягуз!

- Кожен виживає як може. Він людина старого гарту, думає як рада проголосувала то вже точно правильно, не можуть же всі помилятися, - відповів Кант.

---

Коли залишився кілометр до Городища, як Ліка припала до землі. Трохи почекавши, повернули направо, щоб обійти цю ділянку та не встигли пройти і пари кроків, як їх спинив голос:

- Стояти на місці!

З кущів до них вийшов Вермонт, що дав команду своїм помічникам не стріляти.

- Ми вас уже по Куповатому “зашукалися”! До Опачічів йти вирішили, а вони от тут, під носом!

- А що хотіли? - спитав Кант.

Вермонт засміявся і додав:

- А ти відгадай!

- Що тут відгадувати. Натворили знову якихось справ, а коли все “розгребсти” потрібно то йдете відразу до мене.

- Слухай, можливо ти не знаєш, але рада проголосувала, щоб я вас тут прикінчив.

- А чого ти тоді чекаєш?

- Питання в мене залишилися.

- Які?

- Я хотів би дізнатися вашу версію подій. Проблема в тому, що я точно знаю що Лис не мав ніякого відношення до Січі, а групу Оплоту, яку обстріляли, ти не вів. Але в мене питання, для чого ти привів Хобота до Варави і застрелив Лиса? Про Макса я вже не питаю, хоч в співпраці з Оплотом ти раніше і не був помічений.

- Макса ми схопили так як Сорока хотів скинути вбивство Костяна на Жилу і підкинув йому в номер рюкзак. Ми відвели його Вараві для обміну.

- А Хобот?

- Хобота ми до Варави не приводили. Після того як Ной з Хоботом обстріляли оплотівців, вони спробували втекти і розділилися. Хобота, я думаю, схопили самі оплотівці.

- І звідки ти це все знаєш?

Кант кивнув на Жилу:

- В нього свої “канали”.

Вермонт підійшов ближче до них і так, щоб чули лише вони, сказав:

- Вони, справді, розділилися, але звідки вам про це стало відомо?

- Я вже давно з Антибіотиком співпрацюю, а в Зону я попав через Ноя, - відповів Жила.

- А чим доведеш?

- В мене є інформація яку Ной сказав мені перед смертю і попросив передати тобі.

Обличчя Вермонта змінилося і він сухо “відрізав”:

- Кажи.

- Кожної середи о восьмій вечора. Часу тільки півгодини. Ще він сказав, що всіх здала людина з СБУ.

- Всіх, це кого?

- Всіх, хто співпрацював із СБУ.

- То ти на них працював?

- Разом з Ноєм.

- А що тут розвідував?

- Наркотрафік з Зони відчуження.

Вермонт помовчав, а потім посміхнувся і додав:

- Ще хвилину назад я був впевненим, що розстріляю вас тут. Якщо те що ти сказав, правда, то ти не уявляєш, яку цінну інформацію ти передав у потрібні руки. Але якщо ти збрехав то мені вже скоро стане відомо і тоді я знову знайду вас і вже не передумаю, що б ти там не говорив. Дай свій номер ППЗ, я зв’яжуся з вами, як все перевірю.

Микита написав на листку і передав йому.

- Я раджу вам поки “не світитися”. Через неділю сюди має Щука навідатися. Говорять, велику угоду з Аркашою “перетерти” має, так що Оплоту буде тут, як зірок на небі. З Куповатого сталкери вже повернулися, але далі ніхто, крім мене, йти і не планував, тому можете туди спокійно зробити пару вилазок. А поки не буду вас затримувати.

Потім він обернувся і гукнув:

- Відбій мужики. Ми помилилися. Най проходять!

Пройшовши трохи далі, Кант сказав:

- Нагадаєш мені, якщо я тільки знову захочу скоротити, ніколи не міняти шлях який обрала Ліка!

Микита усміхнувся і попрямував з Ярославовичем за кішкою.

---

Уже без несподіванок, дісталися до Зимівника. Всередині сидів Локі, що перев’язував собі ногу.

- Що трапилося? - спитав Кант.

- Я от хотів без Каї до меж Рудого лісу сходити, але і ста метрів не пройшов, як в “Піхотку” попав. Пощастило що ногу не зламав, але уражене місце болить і розпухло. Тепер тільки з нею кудись вийду!

- Зараз поки не забрати її.

- А що, кошенята ще замалі? Вони ж з другого тижня вже м’ясо їдять.