Розділ 16

Тільки почало світати, Кант з Жилою вийшли з Зимівника. Обігнувши “дугою” Городище, направилися до мисливського господарства “Березова Кладь”, що колись по сумісництву була і базою відпочинку.

Аномалій на шляху зустрічалося мало, натомість частіше траплялися болота. Сталкери вирізали з дерев дві жердини і перевіряли ними все перед собою. Ліку переносили на руках, обходячи глибокі ділянки.

---

Шлях зайняв більше часу ніж вони очікували, а тому коли дійшли через болота і ліс до великої, триповерхової будівлі, було вже далеко за північ.

Саме мисливське господарство складалося з однієї великої житлової будівлі і трьох господарських. Весь паркан перед головною будівлею був обвішаний сітями, що сохли. За ним було широке, гарне подвір’я з виходом до набережної і дерева, посаджені в кілька рядів. Все це раніше радувало око всіх тих, хто приїжджав сюди на відпочинок.

Хвіртка була відчиненою, а тому вже за мить стояли на порозі і стукали в двері. Поки було чути, як хтось спускається вниз по східцях, помітили, що всі вікна були зачинені зсередини масивними рамами і решітками.

- Хто там?

- Кант.

- Ти сам?

- Я з напарником.

- Ану покажися, стань біля вікна, - і стало помітно як хтось зсередини прицілюється рушницею.

- Ти зброю сховай, тоді і вийдемо.

- Добре, але повільно виходіть.

Кант підійшов ближче до вікна.

- Ось, бачиш? Вчора ще до тебе Локі заходив, - Кант, повільно розводячи руками, промовляв до когось в будинку.

В цей час господар вистрілив, але дробина полетіла далеко вбік. Кант відскочив і закричав:

- Ти що, здурів?

- Та не бійся, я не по вас. Хотів подивитися чи ти на стіну не вискочиш. Зараз, відчиню.

З тої сторони хтось заметушився і через деякий час перед ними постала фігура бородатого мужика в сорочці і штанях на підтяжках. В руках у нього була рушниця, а на лиці усмішка.

- Заходьте уже! Хутко!

- А стріляти більше не будеш? - перепитав Микита.

- Тільки якщо спробуєш шматочок фуа-гри вкрасти, - посміхнувся старий.

Потім він закрив за ними двері і заложив, один за одним, три засуви.

- Ну і заходи безпеки в тебе, - підмітив Жила.

- Сам би спробував тут пожити, ще б не таке зробив.

- А чого ти так боїшся? - запитав, вже серйозніше, Кант.

- Та приходить тут по ночах щось і просить двері відчинити. Я хотів було вже і коли тягнув засув істота вчепилася в них і майже ввійшла. Я потім ще два додаткових поставив і завіси підсилив.

- Так може вона і не така небезпечна?

- Ні, одного разу я затримався з моїми помічниками на березі і ми пізно поверталися сюди. Завжди більше на ранок сома, якщо підгодовувати його вночі. Так от, йдемо а я дивлюся і бачу що на даху щось сидить.

- Так може упир?

- Ні, воно більше було набагато і рогате.

- Ого, це вже щось новеньке, - перебив Кант.

- Їй-богу на чорта схоже, - тут Петрович перехрестився три рази, - Здорове таке, як на даху його здалеку побачив, то думав що це хтось другого комина мені домурував, а головне - на даху і вм’ятини не залишилося! Ну добре, що ж це я вас на порозі тримаю. Проходьте в зал.

З коридору повернули направо і ввійшли до просторої кімнати із каміном і трьома кріслами із шкіряною оббивкою. Вони хоч і були вже трохи пошарпані, але від того не менш комфортними. Збоку, до самої стелі, були складені дрова і стояли клітки з муркунами. Колись тут, в цьому залі, обідали представники партійної еліти, що часто сюди приїжджали.

Петрович став розкладати дрова в каміні і запалив їх, від чого в кімнаті стало світліше і затишніше.

- Сідайте, - запропонував він їм, а сам поставив казан на жар в камін.

- А зверху, через комин, до нас нічого не залізе? - поцікавився Жила.

- Ні. Там шість маленьких отворів. Хіба, може, щур.

Потім старий дістав решітку і також поставив її збоку в камін.

- В нас сьогодні буде коронна уха і запечена фуа-гра? - з надією спитав Кант.

- Ага. Ви ж не так часто до мене заходите, то можу і вгостити хоч раз.

Ярославович задоволено обернувся до Микити і сказав:

- Ти ніде такого не спробуєш, навіть в найдорожчих французьких ресторанах.

- Там просто немає чорних сомів, муркунів чи чорнобильського ворона, - задоволено констатував господар і пішов на другий поверх. За хвилину повернувся з двома мисками в руках. В одній була печінка в особливому маринаді, секрет якого знав лише сам повар, а в іншій сом з почищеною картоплею, цибулею і морквою.

- Я саме картоплю дочистив, як ви прийшли.

Потім він приніс воду і долив її в казан. Кинув в нього нарізану моркву, цілу цибулину, дві голови сома з філе, нарізане кубиками. Поки казан грівся, відтяг металевим прутом трохи жару під сітку, на яку старанно наклав шматочки печінки. Та тихо зашкварчала, а кімната наповнилася апетитними пахощами.