Розділ 14

Кант крутився на дивані і ніяк не міг заснути. “Ще два дні” - мелькало в голові, тільки два дні! Потрібно щось думати.

На хвилину задрімав, коли о пів на третю ночі прийшло довгоочікуване повідомлення: “Шторм. Три хвилини. Відлік пішов.”

Зірвався з дивана і розбудив Локі. Поспіхом одягли костюми і вийшли через чорний вхід коли на таймері було секунд двадцять.

- Три, два, один… Пішли! - провів відлік Кант під перший гуркіт грому.

Вийшли обоє з-за рогу коли два охоронці вже хотіли зачиняти двері в бункер. Синхронний постріл, після чого Кант з Локі відтягнули два трупи вбік.

- Дивися, щоб на верх не пішли! - скомандував Ярославович, а сам направився до бараків. В крайньому побачив Микиту, що спав. Поспіхом відкрив засув і розбудив його та дав костюм.

Коли Микита вже затягував пояс, почули шум від перестрілки та вийшли на коридор. З-за рогу виглядав вглиб Локі та відстрілювався від людей в бункері. Кинули дві гранати вниз, а самі вибігли назовні.

Сирену поки ніхто не включив, але Шторм гудів так, що аж вуха боліли. Було враження, що він весь цей час акумулював силу, що зараз “вдарити” як слід.

Вартові на виході, не зрозумівши в чому справа, отримали також пару гранат в бліндаж і по кулі в лоб.

Ноги “пливли” в повітрі, а голова страшно “гула”. Здавалося, пройшла вічність поки добігли до старого спостережного пункту.

- Стій! - крикнув іншим Кант і зняв розтяжку з входу, - Бісові діти! Гостинець залишили!

Помістилися туди всі впритул, та заставили вхід колодою. Тремтячими руками Ярославович передав усім по дві таблетки “антишторму”, які ті швидко проковтнули.

Назовні грохотало і гуло та, здавалося, от-от впаде дах з насипом землі і придавить їх.

- Ще по дві “антираду”! - передав нову партію таблеток Локі.

Їх сильно трясло, а озноб вже не давав навіть сказати і слова. В кожного з них “пробігало” перед очима все життя, а мозок, в надії, хаотично “перебирав” спогади, шукаючи схожу ситуацію і рішення, що допомогло вижити в минулому.

Згодом “антишторм” почав діяти і стало трохи легше.

- Це покара мені за те, що я тоді оплотівцям барліг не відчинив! - пожартував Кант.

- Ну ти і скотина, - сміючись, відповів Локі.

- А що будемо робити далі? Як перестане? - поцікавився Микита.

- Далі беремо зі сховку, тут недалеко, зброю і чимдуж до Косого хребта, - відповів Кант.

- Це і весь план? А далі в Рудий ліс, чи вглиб Темної Зони? Туди, куди сталкера в білий день не заставиш йти?

- Також хороший план, але сьогодні побіжимо вздовж хребта.

- Думаєте вони за нами не підуть?

- Підуть, - підтвердив Локі, - Але ми знаємо один секрет.

- Який секрет? Як зупинити час? - спробував жартувати Микита.

- Ні. Поки ми над цим ще працюємо. Короче, коли ми з Локі обстежували Косий хребет, то помітили, що в одному місці він сильно звужується. Там, по точках, метрів десять-п’ятнадцять, не більше.

- Ага. Тобто ми встигнемо перебігти?

- В теорії, - додав Кант, - Артефакти мають взяти на себе радіаційний фон, якщо хутко бігти, звичайно.

- А ви вже пробували?

- Ні. От, якраз, зібралися теорію затестити.

- А я думав, ви мене врятувати хотіли…

Сталкери засміялися, але миттєво замовкли від гуркоту грому.

Зачекавши ще хвилин сорок і переконавшись, що Шторм закінчився, відсунули повністю дерев’яну колоду. Швидко пройшли до сховку і, розгрібши листя з гілками, взяли зброю.

- За мною! - скомандував Кант і повів сталкерів в темряву.

Хутко дісталися Темної Зони, після чого збавили біг на швидкий хід. Поки йшли по знайомому шляху до доленосного барлогу, біля якого Кант і зустрів Микиту вперше.

Локі розблокував вхід і темпом розпалив у пічці вогонь, після чого знову заблокував вхід.

- Це трохи має їх затримати, або хоч розділить. Най думають, що хтось в барлозі залишився.

Ярославович вміло обходив аномалії, а тому лише кілька разів доводилося спинятися, щоб перевірити зайвий раз шурупом на нитці прохід. Так дісталися до Собачої лежанки.

- Потрібно спішити. Хребет розміщений на досить пологій місцевості. Там хоч і радіація, але територія простежується на кілька сотень метрів, тому прискорюємо хід, вже недалеко, - підбадьорював Кант.

Разом із світанком дісталися до Косого хребта. Локі звірив координати:

- За два кілометри звідси.

Потім взяли датчики, що дбайливо припасли в Сича заздалегідь, і пішли вздовж “стіни” з радіації.

Аномалій траплялося вже не так багато, а тому за годину були на місці.

- Ось він, перешийок імені Локі, - констатував, посміхаючись, Кант, проте його було майже не чути через захисний костюм і спеціальну маску, яку одягли при вході в Темну Зону.