Розділ 10

Відійшовши від Зорину, Ярославович спинився і зняв з плеча мішок.

- От я зараз покажу тобі для чого Локі муркунів розводить.

- Буде в нас як поводир?

- В яблучко. Ти думаєш, як вони тут виживають? Буває завжди можна знайти собаку, або дикого вовка, що в аномалію втрапить, а муркуна ніколи. Чують їх дуже добре, або дійсно в них дев’ять життів. Хоча навіть якби і так, то без вміння оминати аномалії на довго тих життів би не хватило.

Кант випустив кішку і вона, принюхуючись, стала роздивлятися навкруги.

- От. Найкращий напарник! - відрекомендував Кант, - Правда, не всі для дресирування підходять.

- А вона точно все обходить? - перепитав Микита.

- Жодного разу поки не помилилася. А ти краще слідкуй за нею, можна багато чого корисного навчитися.

Ярославович покликав її і два рази вказав їй, згинаючи руку в лікті, напрямок руху. Вона, зрозумівши вказівку, весело задріботіла хвостом і побігла вперед.

Дивно було Микиті слідкувати за тим всім, але бачачи, як спокійно веде себе Кант, Жила послідкував за ним.

Ліка, так її кликав Ярославович, хутко бігла і час від часу оберталася, щоб подивитися - відстали від неї сталкери чи ні. Пару разів вона спинялася і приглушено шипіла, після чого Кант коректував її рух.

- Бачиш? Чує когось попереду, людей або мутантів. Але якщо щось дуже близько то відразу біжить до нас і прижимається до землі. По ній ти завжди можеш ту “гадину” вирахувати.

Зробивши “дугу” вони знову пішли в поставленому напрямку.

Довгий час спостерігаючи за Лікою, Микита і собі підмічав, які саме ділянки вона уникає, де зупиняється, а куди йде без ніякого страху. Чує все-таки своїми фібріусами невловимі коливання аномалій.

Досить швидко добралися до меж Темної Зони, а там і до Собачої лежанки рукою подати.

Ліка сіла перед самим входом в нору, біля дверей лежанки.

- От! Чуєш, шипить? Значить сидить там, в норі, лепрекон. Зараз ми йому гостинець залишимо.

Ярославович відчинив двері і, зсунувши в куті мотлох, поставив контейнер з артефактом. Трохи відчинив його, так щоб світло “просочувалося” назовні і вийшов, добре зачинивши двері.

- Все, маячок справний і потрібно вже завтра навідатися. Головне, щоб його інші сталкери не забрали, але я збоку сплетений з гілок хрест кинув - знак для всіх інших, що краще не брати.

- І всі тим знаком користуються?

- Так. Якщо побачиш щось таке, краще двічі подумай, мало чого там ту “плетенку” залишили.

Швидко перекусивши, сталкери пішли далі.

Вже ближче до вечора, Ліка зупинилася на невеликому схилі.

- Все. Тут за метрів двісті Медвин, - пояснив Кант та витягши мішок, показав на нього Ліці і та слухняно туди залізла.

Медвин являв собою добре укріплений “квадрат” будівель з масивною огорожею та широким ровом. Жила тільки на вході нарахував чоловік десять в плащах і з закритими обличчями.

Посередині бази була досить широка надбудова, схожа на корпус вчених, яка була входом в бункер. Зайшовши туди, потрапили на розгалуження і “віконце” з управляючим.

- Здати всю зброю! - прозвучало звідти, після чого сталкери виконали наказ.

- Що в мішку?

- Муркун.

- Показуй!

Ярославович привідкрив мішок і звідти показалася морда Ліки, що шипіла.

- Добре, забирай її. Вам номер з одним ліжком?

- Ні, з двома.

- Правила знаєте?

- Так.

- Тоді проходьте. Справа - столова, посередині - клуб, зліва - кімнати з туалетом, в кінці по коридору.

Кант взяв ключ і повернув до столової.

- Ну і нігті в нього, - шепнув Ярославовичу Жила і послідував за ним.

Добре поївши, сталкери взяли ще одну порцію для Ліки і відправилися в кімнату.

Поки кішка “наминала” взяту для неї їжу, Кант, перечитавши в ППЗ повідомлення, сказав:

- Лис попросив його брата звідси дістати.

- А де він?

- В клубі.

- І в чому проблема?

- Думаю, він не захоче йти.

- А без згоди?

- Охорона не дасть.

- Супер. А чому Лис сам його не забере?

- Видимо не виходить.

- Йдемо тоді, подивимося.

Сталкери вийшли з кімнати і попрямували в клуб.

Вхід був платним і за нього заплатили по сто доларів. Всередині все нагадувало досить просторий стриптиз-клуб. За основною барною стійкою стояла довга труба на якій крутилася дама в спідньому. Справа дві кабінки для “персонального шоу”, а зліва - довга черга з диванів і матраців, на яких лежало з два десятки людей та більярдний столик вкінці. Хтось з них покурював кальян, хтось просто лежав з райською посмішкою і закритими очима. Час від часу біля них проходив бармен, що те і діло, поновлював порошок або таблетки. Досить голосна музика та мерехтіння вогників світломузики, - все це більше нагадувало звичайну міську тусовку.