Розділ 8

Через два дні, ввечері, на зв’язок вийшов Ярославович, що попросив зустрітися негайно в “барлозі” на схід від Зорину. Виходити так пізно бажання було мало, але не допомогти йому Микита також не міг.

Спорядивши все необхідне в рюкзак, Микита взяв свою помпову рушницю і направився в Зону.

Ніч була місячна і світла, а тому Жила без проблем пройшов повз ті поодинокі аномалії, що трапилися на шляху. Пройшовши місце, де був спис з черепом Косяка, почув голоси неподалік. Акуратно зійшов з польової стежки і приліг за невеликими валунами.

До нього приближалася група людей. Це був загін Оплоту, члени якого активно вели спір між собою:

- Знаєш, якщо Сєрий так хоче його дістати то міг би і сам тут ніч просидіти, штабний стратег.

- В Канта має бути з собою хороша сума, - підмітив інший.

- Сума то хороша, але вона вся дістанеться Сєрому, а ходити вночі по Зоні нам.

- А давайте засаду влаштуємо? Вже пізно, Кант, напевно, захоче в барлозі відсидітися.

- А ти знаєш, де найближчі знаходяться?

- Іскра вчора всіх трьох, що біля Зорину, координати скинув.

- Нормально! Що ж ти відразу нам не сказав. Тоді гойда туди, почекаємо поки Кант двері розблокує і “положимо” його там з грішми. Заодно, заночуємо як люди.

- Зараз, - відповів один з них та присів на валун, - він має бути вже недалеко.

Випаливши пару сигарет, оплотівці звірили координати і поспішили до барлогу.

Микита хутко набрав повідомлення Канту і скинув координати, де він знаходиться.

Десь за півгодини, Жила побачив ледве помітний рух між кущами.

- Не стріляй, це я! - прозвучало звідти.

Ярославович, з двома сумками і автоматом на плечі, підповз до глиб, за якими і лежав Микита.

- Здоров був! Дякую що підійшов! - розпочав Кант, - Я був в барлозі, як твоє повідомлення отримав.

- Ясно. Що будемо робити? Йдемо в Зорин?

- Ні, поки не можна мені туди. Раз такий випадок і виручив ти мене то йдемо в мою лежанку.

- Лежанку?

- Так. Раніше, ще до того як сталкери мережу барлогів збудували, були в нас в кожного свої. Не такі зручні, правда, але в тяжкі часи відсидітися можна було.

- Пішли тоді.

Кант дав одну з сумок Жилі і вони вже, вставши з кущів та пригнувши голови, пішли далі.

Рухалися досить швидко, так як Кант добре знав дорогу і майже не звіряв її з ППЗ.

Пару разів зупинялися і Ярославович перебинтовував собі руку. Під час однієї з таких зупинок, Микита спитав:

- Що з рукою?

- Та овід чорнобильський. Не бачив ще?

- Ні.

- От дійдемо до місця покажу.

- Добре, але давай мені тоді другу сумку.

- А ти можеш нести?

- Без проблем.

- Добре.

За години півтори були на місці. Кант відклав пару гілок і розгріб листя. Потім притулився вухом до люка.

Лежанка Ярославовича являла собою металеву бочку, яка служила раніше сталкерам резервуаром для води, вкопану повністю в землю так, щоб над землею залишився лише люк.

- Ніби нема нікого всередині.

- А міг хтось бути?

- Пару разів лепрекон пробував залізти.

Канта перервала канонада пострілів, що роздавалася в декількох кілометрах від них.

- Швидко вниз! - скомандував він і вже за мить сталкери опинилися всередині бочки та закрили люк, після чого запалили стару гасову лампу і трохи впорядкували все.

Місця там було небагато, але достатньо для того щоб троє людей лежали на дні. Вона була циліндричної форми і циліндр “лежав” на боці, таким чином сталкер міг лягти в ній, повністю випрямивши ноги.

Матрац повністю відсирів, а тому час від часу доводилося відчиняти люк, щоб запустити свіже повітря.

Було доволі прохолодно, а тому Кант потягся в свій рюкзак і пошукавши там, витягнув два невеликі пакети.

- Знаєш що це?

- Ні.

- Це американське ноу-хау. Ось, зараз покажу, - і став розминати їх руками.

Потім Ярославович передав один з пакетів Микиті, зі словами:

- Тільки більше не мни, зачекай трохи.

З часом пакети стали нагріватися і Жила з задоволеним лицем сказав:

- Класна штука!

- Отож. Чув постріли?

-Ага.

- Так от, в мене з собою були три пакети з плазмою крові. Дві Сич попросив, а я завжди старався взяти щось на запас, так як мало що в дорозі трапитися може, а вони не важкі.

- А для них холодильника не потрібно?