Розділ 5

Дійшли до Зорину без пригод. Зорин являв собою один з найбільших центрів сталкерського життя, будучи досить добре укріпленою по периметру базою, з чотирма основними блокпостами і до двадцяти чоловік постійної охорони на чолі з веселим і досвідченим бродягою Носорогом. Загалом на території було більше десятка будинків, серед яких найбільш популярними були бар “Васабі” в приміщенні колишнього готелю та невеликий комплекс занедбаного палацу культури.

Перекинувшись парою слів з постовими, Сорока впевненим ходом попрямував з Микитою до бару.

Вздовж довгої барної стійки крутилося двоє дівчат, що приймали замовлення, а поруч з ними “гули” сталкери, сидячи за столиками.

Сорока махнув рукою компанії, що сиділа за столиками і підкликав до себе одну з дівчат, що, помітно, зраділа зустрічі.

- У внутрішню? - кивнув Сорока на двері в підсобне приміщення.

- Ага, - хутко відповіла вона і повела сталкерів за собою.

Зайшовши в “підсобку”, Сорока поставив на стіл рюкзак і став викладати все з нього.

- Так. В мене є “Жолудь” і навіть “Шпала”. А, - і сталкер відклав в бік контейнери, - А також спеціальні “подарунки”, - і потягся за пакетами.

Діставши все з рюкзака, продовжив:

- Забув вас представити, - спинився він на секунду, - Це Жила, мій новий напарник. Жила, це хазяйка місцевого закладу, Аліса.

Вони переглянулися поглядами і кивнули один одному.

- Так от, подарунки… Сорока передав пакет з лапою “одноокого” Алісі.

- Ти що, знову в Темну Зону ходив? - трохи нахмурившись, спитала вона.

- Ні, в тому то і справа, що не ходив. Уявляєш, біля Ораного після Шторму зустріли. І, ось, знаю ти любиш тих виродків, - Сорока кинув їй пакет з головою лепрекона.

- Один з таких мало мене не викрав, - вказуючи на пакет, сказала вона Микиті. Та акуратно обійшовши Сороку, притулилася до нього. Сорока неквапливо обернувся до Жили і додав:

- Слухай, іди замов собі щось на барі за мій рахунок, а ми тут поки ще побесідуємо.

Жила вийшов з підсобки, після чого почулося як хтось зсередини замкнув двері на ключ.

Микита підійшов до барної стійки, де вже сидів Носоріг і про щось весело гомонів з іншою дівчиною.

- Ну що, третій зайвий? - з посмішкою запитав він і, не дочекавшись відповіді, додав, - Ех, вміє Аліса сталкерів після вдалого рейду приймати. Тільки от без хабара такий фокус не пройде.

Микита промовчав і підкликав до себе барменшу.

- Дивися, як він носом крутить. Ти що, новенький? От походиш з півроку, тоді побачимо як заспіваєш. Чи ти того, з замашками лепрекона?

Жила посміхнувся і спитав:

- І часто вона так гостів приймає?

Носоріг задоволено посміхнувся у відповідь:

- Часто не часто, а головне щоб з хабаром людина прийшла. Ну коли видно, що чоловік серйозний то і почасті відповідні.

- Що будемо замовляти? - спитала дівчина, що саме принесла попереднє замовлення.

- Ти хоч би їй представився, а то сидиш, як засватаний, - наминаючи суп, перебив дідуган.

- Жила, - кивнув дівчині Микита.

- Айрін, - відповіла вона.

- А що можна замовити?

- Суп з муркуна, картопля з сомом, або млинці з варенням.

- Ого. Млинці?

- Так. Домашні млинці. Все по два долари, сом за три.

- Не переживай, все дуже смачно, сам неодноразово дегустував, - не заспокоювався Носоріг.

- Мені тоді млинців.

Дівчина хутко збігала на кухню і за мить принесла замовлення.

- Ти що, м’яса не їси? - перепитав Носоріг.

- А хіба його можна їсти? Чи тут все “привозне”?

- Ну ти зовсім “зелений”. Перший раз про муркуна чуєш?

- Знаю як виглядає: чимось на рись схожий, але трохи менший і повніший. Небезпечніший бродячого пса.

- І все?

- А що ще?

Похитавши головою, Носоріг допив з миски залишки бульйону і розпочав:

- Всього в Зоні є досить багато “живності”, але лише у трьох видів розвинулася мутація печінки. Бог його знає як, але місцеві муркуни, чорнобильський ворон і “чорні” соми “навчилися” не тільки з успіхом переносити невеликі дози опромінення, а й повністю “переробляти” їх наслідки, завдяки своїй розширеній печінці, яка в свою чергу є найбільшим делікатесом в Зоні. Не смакував поки місцеву фуа-гру?

Микита похитав в боки головою.

- І даремно не спробував. Надзвичайно смачна штука, але от дорога, зараза. Побесідував би я ще з тобою, але мені пора, обідня перерва скінчилася, - Носоріг, відкланявся, махнув рукою Айрін і вийшов з бару.

Доївши млинці, Микита перечитував повідомлення в ППЗ коли до нього знову підійшла Айрін.