Розділ 2

Проїхавши трохи більше кілометра, він зупинився. Акуратно розвантажив матеріали і став відчиняти шафки. З першої випав “інтелігент” з простреленою головою. Рудому “прошили” стегно від чого той, від втрати крові і шокового стану, тремтів. Всі інші не постраждали. Після того як на стегно наклади джгут і перебинтували, посадили пораненого в машину.

- Хтось знав покійного? - перепитав Семен.

Всі, хто залишилися, переглянулися між собою.

- Значить ніхто. Добре, далі я вас не повезу. Рудого скину перед табором науковців і він вже сам туди дійде. Всі інші, коли будете йти прямо по дорозі, зайдете в смт Дитятки, десь за півтора кілометра звідси. Обходіть місця де у вухах починає “тріщати”. І, бачите, ті хрести на узбіччі? - кивнув Семен на обочину, - Корче, в невдахи з собою рюкзак , хто його поховає отримає від мене похідну лопатку і хабар небіжчика.

- Ні, я цим займатися не стану, - кивнув худорлявий в спортивному костюмі.

Інший також відмахнувся.

- Добре, я його поховаю, - відповів Жила.

Семен віддав рюкзаки Жилі, сів за кермо і поїхав з Рудим на розгалуженні на захід. Двоє в “олімпійках” пішли прямо, а Микита прийнявся копати на узбіччі яму.

Десь за півгодини впорався і перетягнув покійного туди. Коли вже майже закінчив засипати, почув хрускіт гілки недалеко в кущах. Насторожився.

Справа з кущів, не ховаючись, вийшов худорлявий.

- Ну привіт, - почав він, - Знаєш, марно ти вже могилу засипав. Та і маленьку ти викопав.

Жила, ніби не чуючи, втикнув в могилу імпровізований хрест з двох товстих гілок, перев’язаних між собою.

- Глухий, чи що? Давай так. Ти все віддаєш, що було при небіжчику, і рюкзак твій, мені також приглянувся.

- Ну бери, - відповів Микита.

Жила був не з лякливих, єдине що його хвилювало - де засів напарник непрошеного гостя.

Худорлявий витягнув з кишені “фінку” і направився вбік могили, та, зауваживши, що майор на секунду відволікся, кинувся на нього з ножем. Проте зухвалість худорлявого зіграла з ним поганий жарт: Жила блискавично наніс удар лопаткою по руці нападника, від чого той відскочив убік і тримав іншою рукою частину відтятої кисті.

- Ваньок! Ваньок, вилазь! - захрипів він не своїм голосом.

В той час з іншої сторони лісу вискочив, уже знайомий раніше, попутчик. Бачачи настрій Микити, той, стривоженим голосом, протяг:

- Слухай мужик! Ми не хотіли! Ми попутали. Чуєш?! Іди собі з миром!

Жила схопив два рюкзаки і, обійшовши нападника, пішов прямо по дорозі.

Через деякий час, трохи звернувши з дороги, Микита підтюпцем попрямував вбік Дитяток.

---

Хутір Дитятки являв собою невелике село з десятком напівповалених, похилих будинків і двоповерховою адмінбудівлею на окраїні. За нею, в три ряди, тяглися гаражні бокси, які вміло були переоснащені сталкерами в окремі міні-будиночки. По периметру було розведено чотири вогнища на яких вели варту сталкери, в той час як в центрі і була адмінбудівля з гаражами.

Микита неспішно приблизився до одного з таких вогнищ, на якому його спинив вартовий:

- Стій! Хто іде?

- Сталкер, я з миром. Хочу у вас зупинитися на ніч. Хто тут “головний”?

- Головного “Сорокою” кличуть. Вон в тій, двоповерховій будівлі, можеш його знайти.

Жила кивнув у відповідь і направився у вказаному напрямку.

На вході до будинку стояв ще один охоронець, який, поцікавившись в Микити метою візиту, супроводжував його на другий поверх до кімнати Сороки, який саме щось перечитував, сидячи за столом.

- Сорока, до тебе гості.

- Заходьте, заходьте. Сідай! Ну, якими шляхами у нас?

- Я хотів би зустрітися з Ноєм, якщо знаєте такого.

- Ну чому ж не знаю, знаю. І знаю дуже давно. Перевірений сталкер. Вчора він зарезервував в мене бокс на три дні. Так і написав: для важливого гостя. Знаєш, ми люди обачні, а тому не приймаємо всіх підряд, але раз за тебе поважна людина слово замовила, то почувай себе, як вдома. Ось, тримай!

Сорока посунув ключі по столу до Микити.

- Від дванадцятого номера. З виду гаражний бокс, а всередині п’ятизірковий номер! Матрац, невелика пічка, дрова складені зовні… Якщо піде дощ, зайдеш до мене окремо, виділимо пару кілограмів вугілля. Не гаражі, а курорт!

Побачивши, що співбесідник не зовсім розділяє його оптимізм, Сорока, зам’явшись, спитав:

- Власне, ти звідки так?

- Я з КПП “Оране”.

- А… Ну все тоді зрозуміло. Перший раз в Зоні?

- Ага.

- Ну, не знаю, вітати тебе чи співчувати. Скоро сам побачиш. Ной написав, що буде, максимум, завтра зранку. Можеш поки в боксі відпочити і паралельно трохи провіанту чи набоїв закупити. На першому поверсі спитаєш Бобра. Ага, ледь не забув, якщо почуєш що хтось голосно тарабанить трубою по відру - стрімко біжи сюди, в підвал. Тут Шторм не настільки сильний, але, як кажуть, береженого Бог береже.