Розділ 1

Кінець січня 2015 року. Кабінет генерал-майора ЗСУ, Рябоконя В.В.

Генерал сидів за столом, наливаючи собі третю чарку коньяку, старанно прихованого в дальній шухляді до якоїсь значущої події.

Пролунав телефонний дзвінок і він підняв слухавку:

—  Слухаю.

—  Віталій Володимирович… Я тільки щойно дізнався. Прийміть мої співчуття.

—  Валєра… Я ж його, як міг, від долі беріг… Замість “передка” на штабні навчання слав, в академію військову для підвищення кваліфікації влаштував… І, розумієш, — генерал на секунду відклав слухавку і осушив чарку, — Розумієш, наркоманом він не був! Не такий він і щоб так… В клубі, від передозу згорів… Павлик мій. Світлана собі місця не знаходить, а я навіть додому їхати не хочу. Що я їй скажу? Не знаю… Таки не вберіг.

— Віталій Володимирович, ще раз, прийміть мої найглибші співчуття. Ви зробили все, що могли.

— Ні… Значить не все. Слухай, ти ж не остання людина в СБУ? Найдіть мені тих, хто цю заразу розповсюджує. Най моя трагедія буде останнім на що спромоглися ці покидьки.

— Вже проведено всю оперативну роботу, кур'єр і дилер затримані.

— Ні-ні. Ти мене не зрозумів. Не вершину від айсберга, а всю мережу! Знищіть цю гідру раз і назавжди! Заради мого Павлика…

— Буде зроблено, Віталій Володимирович, даю слово.

Генерал мовчки опустив слухавку і повільно став наливати собі ще одну чарку.

---

Середина лютого 2015 року. Управління служби безпеки України.

— Валерій Олександрович, слухаю.

— По наказу міністра все виконано в повному обсязі.

— Добре.

— По особистому спецзавданню: кадр підібраний. Жила Микита Остапович. Позивний “Жила”. Захищав донецький аеропорт. Витяг на собі двох поранених з оточення. “Кіборг”. Кавалер ордену “За мужність”. Серед особового складу користується незаперечним авторитетом. Говорять, може три цвяха “стодвадцятки” пальцями однієї руки в підкову зігнути. Якщо хтось і зможе виконати Ваше завдання, то підібрати кращу кандидатуру наврядче буде можливим.

— Ясно. А чому він зараз не на фронті?

— На місяць отримав відпустку.

— Сім’ю відвідує?

— Ні. По нашій інформації в нього нікого з родини вже в живих немає. Тим більше зараз випадок слушний.

— Який випадок?

— Він вчора, в барі, врізав якомусь мужику так, що того ледве до сьогоднішнього ранку “відкачали”. На фронт, поки всі розбори не вляжуться, його не відішлють, а так, заодно, розвідає нам ситуацію по заданому квадрату ну і, так сказати, загладить свій “маленький боржок” перед Батьківщиною.

— Не думаю що в нього залишилися якісь не виплачені борги перед Батьківщиною, але те що він один, це добре. Менше шуму буде в разі чого. Підходить. Висилайте.

---

Микита прокинувся в душному номері міського ізолятора. Почуття важкого похмілля різко “вдарило” в голову, а уламки вчорашніх подій відлунням покотилися кудись вглиб свідомості. Десь зовні зашаруділо в'язкою ключів і масивні засуви завизжали, від чого голова Микити “зашуміла” ще більше. В лице “прилетів” похідний військовий рюкзак і перед ним постали дві людські фігури, які при денному світлі були більше схожими на прибульців, що тільки висадилися на Землю. Проте надії швидко розвіялися і один з них, зовсім таки людською мовою, звернувся:

— Майор, з речами на вихід!

— Відведете мене на гауптвахту?

— Ні, ви ж не при виконанні обов'язків вчора були.

— А хто ви?

Один з них, трохи знітившись, дістав посвідчення працівника СБУ і додав:

— Слідуйте за мною.

В цей час інший, який, напевно, був начальником дільниці, зніяковівши, запитав:

— І ви, отак просто, його зараз заберете?

Після недовгої мовчанки, не дочекавшись відповіді, дільничний, уже в більш загрозливому тоні, продовжив:

— Аякже заява громадянина, який зараз в лікарні?

— Він відкликав заяву.

— Як він міг відкликати заяву, якщо після її написання він був доставлений в палату для “тяжких” і ледве перебував при свідомості?

Сбушник, вислухавши все, повторив:

— Він відкликав заяву.

Не заспокоївшись, дільничний вказав на перебинтоване плече і садна на лиці, додавши, що ще у двох працівників схожі ушкодження, на що отримав вже більш різку відповідь:

— Слухай, ти або заспокоїшся, або ми врегулюємо цей конфлікт по-іншому. Думаєш, тільки ви знаєте те, що дійсно вчора сталося? Прийшли після зміни в бар, тут на розі, і на вашому місці, значить, сидить уже хтось?

— Ми його ввічливо попросили покинути зарезервоване місце.

— Воно там навічно за вами зарезервоване? І не змогли викинути його на вулицю? А спецназ чого викликали? Ніякої зброї в нього, крім виделки, не знайшли.