Ми кров'ю стікали, а ви все сміялись,
Бо вас веселили страждання і біль...
Ми плакали ридма, а ви не спинялись,
Снаряди пускаючи в нас звідусіль...
Ми з криком вмирали, спасаючи рідних,
Ви нас "рятували", мабуть, від життя...
Повільно втрачали ми сильних і гідних...
Як шкода... Бо їм вже нема вороття...
І скільки тих днів проминуло відтоді?
Вже рік? Як же факт цей лякає мене!
Як хочеться вам всім сказати вже: "Годі!"
Повірте, вас кожен у нас тут кляне!
У кожному закутку знають: ви - ворог!
І це відіб'ється в серцях назавжди!
Нехай від вас лишиться лиш один порох!
А з наших земель зникнуть ваші сліди...
©Торія Онопрієнко
Відредаговано: 15.10.2024