Пролог

Нудно. Надто нудно, – подумала про себе, накручуючи пасмо волосся на палець. Це було схоже на кадр з фільму "Два світи", аж ніяк не на побачення.
– Чим ви займаєтеся? – натягнула фальшиву посмішку, показавши зуби.
Чоловік навпроти мене незграбно ковтнув вина й, повернувшись до мене спиною почав себе бити по грудях.
– Я маю свою справу, – останнє слово він мовив з надлишковим пафосом і лихо ухмильнувся, ніби щойно побачив шматок м'яса.
Я, схрестивши руки на грудях, відкинулася на спинку крісла й з зацікавленням підняла брову.
– За яким напрямком? – поглянула ще раз на його обличчя й з огидою смикнулася назад. Червоні очі, синці, неприємний запах алкоголю. Його сорочка була потертою та брудною, а разом із запахом алкоголю від нього тхнуло потом і якимись солодкими парфумами. Мене ледь не знудило, тому двома пальцями я торкнулася губ, не знімаючи усмішки.
– Я володію автосервісом у Березівці, між іншим, мадмуазель, – він шмигнув носом. – Я знаю, як зробити таку жінку, як ви, щасливою, не сумнівайтеся.
Важким видихом я, здавалося б, ввібрала в себе ще краплю терпіння. Взявши до рук виделку й ніж, я обережно почала нарізати шматок дорадо, спробувавши відволіктися від нудоти.
– В мене… – виделкою він вклав до рота майже увесь шматок риби, а тоді нерозбірливо продовжив розмову, незграбно чавкаючи. – В мене забракло слів, коли ви забажали зі мною побачення. Я дякую Богу, що нарешті знайшов людину під стать.
Не втримавшись від сміху я стиснула долонею губи, а тоді тільки кивнула головою. Побачивши нерозуміння в його очах,я втиснулася нігтями в іншу долоню, стримуючи сміх, і продовжила:
– Важко вам, певне, було знайти подібну вам людину, інтелігентську? – з явним сарказмом вимовила питання, ледь не зареготавши вголос. – Мені навіть стало цікаво, чому ваш вибір пав саме на мене, окрім статусу?
Він пильно пройшовся по мені поглядом, ох і гидко ж це виглядало. На мить він зупинився на рівні моїх грудей, я тоді ледь посміхнувшись, стиснув на столі долоні.
– Ви, жінки, всі хочете солодкі речі слухати, – Я не з тих, хто буде говорити компліменти без приводу чи явної на те причини.
Знову ж стримавшись, я міцно стиснула у руці шкіряну сумку. Дочекавши миті, коли він припинить говорити, притримуючи сукню, я піднялася зі стільця, не створюючи зайвого галасу.
– Ви маєте рацію, здається, мій вигляд таки не є досконалим. Що ж, з вашого дозволу я піду, аби відновити зачіску та підфарбувати губи.
Повільним кроком я йшла до вбиральні, попутно помітивши, що мій кавалер привертає надто багато уваги у вишуканому ресторані своїм вбранням і манерами. Нас навіть дехто сфотографував, неважливо з якою ціллю, та більше знаходитися в цьому а-ля шапіто я не мала ані часу, ані бажання.
Зачинивши за собою двері, я відразу знайшла в сумці смартфон. Було вже, певно, сотня повідомлень від подруги, тому, затиснувши кнопку голосового повідомлення, я кількома секундами та влучними словами свого божевілля повідомила їй, що чоловік в елегантному костюмі з підписом "бізнесмен" не справив моїх вражень анітрохи. На це я отримала тільки смайлик, що регоче зі слізками на очах. Я поспіхом набрала її номер.
– Ань, я даю тобі слово, що більше ніколи не підпишуся на твою авантюру побачень з чоловіками з сайту знайомств. І чому мені тільки не прийшло в голову, який менталітет може займатися подібним безглуздям? Приїдь за мною негайно, боюся, якщо проведу з ним цю вечерю до кінця, то мене знудить, я трісну зі сміху чи вмру від сорому.
Дівчина по тій стороні слухавки якийсь час мовчала, а тоді іронічно заявила:
– То кажеш, він чоловік твоєї мрії? Прекрасна непорочна, я б на твоєму місці у двадцять шість не перебирала так чоловіками, як це робиш ти.
– Я краще вмру старою дівою, ніж зв'яжуся із подібним... – знову притримала пальці на губах. – Я чекаю тебе, Анно, через тридцять хвилин. І ще: ми обов'язково поговоримо, хто тут і скільки перебиратиме у своєму віці, обіцяю.
Миттю натиснула, аби перервати виклик, і сперлася долонею об стіну.
– Гаразд, ти це розпочала, ти це мусиш і закінчити, – зробивши глибокий вдих, я з найменшим ентузіазмом у світі почала повертатися за стіл.
Навколо було безліч людей вищої ланки міста, вони сиділи в ділових костюмах та вечірніх сукнях за вечерею. Це був заклад закритого типу, набагато влучніше б було в подібних сидіти з келихом вина, сподіваючись на долю і вродливе личко; сьогодні я в цьому гарантовано переконалася.
Стиснувши руку в кулак, я поглянула за свій столик, проте здивовано підняла брову, не побачивши там чоловіка. Тобто там сидів чоловік, проте статурою і виглядом зовсім інший, його голова була повернена в протилежну сторону, тому обличчя роздивитися не вийшло. Я пришвидшила темп, ледь не біжучи, опинилася над ним.
– Перепрошую? Мені здається, ви переплутали столики.
Повільно чоловік підвівся й, повернувшись до мене обличчям, моєю шкірою пройшлися мурахи. Знайома статура, знайоме обличчя і льодяний погляд. Я відразу ж спробувала повернутися в напрямку виходу, та він міцно стиснув моє зап'ястя.
– Юліє Олександрівно, не створюйте шоу, ваш батько бажає бачити вас зараз, – монотонним хрипом він розмовляв тихо, щоб не привертати увагу. – Рекомендую не чинити опору, в мене є від нього наказ привести вас будь-яким чином, також у піджаку є наручники. Бажаєте тікати чи добровільно рушатимете зі мною до авто?
Я важко ковтнула, оглядаючись довкола. Всім було зараз байдуже, вони займалися своїми справами, не звертаючи уваги.
– Де мій компаньйон? Яке ти, в біса, маєш право приходити сюди й порушувати моє побачення?
Він вказав жестом на двері, не вимовивши жодного слова у відповідь.
– Охорона! – прокричала я, найголовніше привернувши таки всю увагу до себе. – Виведіть звідси цього чоловіка, він порушує спокій відвідувачів.
У залі на мить утворилася тиша, а Гордій тільки ухмильнувся, нарешті скинувши з себе олов'яну маску спокою. Двоє чоловіків у формі схопили його попід руки, та варто було йому щось прошепотіти одному з них на вухо, як відразу ж вони повернулися на свої місця, зробивши оголошення, що все в нормі, а психіяно нездорову жінку зараз виведуть з зали. Що в біса? Я ледь не зірвалася від обурення, та кричати і влаштовувати сцени було б іще ганебніше, тому я просто ринула до дверей, стримуючись, аби не вп'ястися нігтями в обличчя свого батька сьогодні ж. Гордій наздогнав мене й, сильно стиснувши попід руку, запхав на заднє сидіння авто. Коли чоловік набрав швидкості, я спробувала потягнути ручку, та всі двері були міцно заблоковані, а вікна затоновані.
Тоді я й не змогла більше стримувати свій гнів і вдарила руками в порожнє крісло попереду себе.
– Я це так не залишу, я пригадаю тобі це ще, Гордій. Промайнув рік, а ти все ще залишаєшся псом мого батька. Відпусти мене, якщо маєш хоч краплю совісті, зупинись тут, і я піду.
Він мовчки продовжив керування авто, не показавши жодного жесту. Здавалося, він знаходився під невидимим прозорим куполом, у який не проходив звук чи світло.
– Ти хоч уявляєш, що зараз я цілком можу вдарити тебе ключем зі своєї сумки прямісінько в сонну артерію? Ти помреш або будеш мучитись. Гордію, ти ж знаєш, що буде, якщо ти зараз мене туди відвезеш. Невже ти таки робот, що без емоцій виконує будь-який його наказ?
Я з надією поглянула на нього, втиснувшись пальцями у його плече, та все ж залишилась непоміченою. З відтінком явного розчарування і тривоги я впала на спинку крісла й, схрестивши на поясі руки, не змогла стримати сліз. Попри всі зусилля, декілька крапель невагомо линули моїми щоками, залишаючи мокрі сліди. Я знала, що з моїм кроком у батьків будинок сьогодні закінчиться все. Все, про що я мріяла і прагнула. З цим кроком могла закінчитися я.
Через деякий час я сильно потерла руками очі, розтираючи туш по обличчю. У дзеркалі я помітила, що Гордій пильно на мене дивиться, тому відразу повернула голову до вікна.
– Не смій на мене таку дивитися.
Я дістала із сумки вологу серветку, кілька разів потерши під очима. За вікном була глибока ніч, що додавало додаткової напруги. Авто зупинилося, а разом із тим я намагалася себе контролювати, аби не втратити свідомість.
Гордій відчинив двері авто. Я залишалася всередині. Він зачекав близько хвилини, а тоді схопив мене за зап'ястя й повів до будинку.
– Там моя сумка, мені потрібно повернутися!
Я кричала, намагаючись відірватися від його міцної обійми.
– Та годі вже, – я зупинилася, наче істерично гарчачи ці слова, й з силою потягнула руку до себе, й раптово дала йому ляпаса. На диво, з його боку спротиву не було. – Більше ніколи, ніколи, Гордію, не дозволяй собі того, що сьогодні.
Я ступила першою, тепер керуючись не розчаруванням, а палаючим гнівом та лихою усмішкою, за якою ховалося дедалі більше.
– Татку, ну де ж ти? – я швидко проходила кімнатами в його пошуках. – Давай покарай мене знову, ти ж для цього постійно втручаєшся в моє життя.
Зі спальні вийшла нова батькова цяцька зі своїм дитям на руках.
– Чого ти галасуєш? – вона кинула на мене злісний погляд, та я оминула її, наче не побачила.
Я почала підніматися сходами, побачивши, як за мною слідує Гордій, проте не підходячи надто близько. Він стримав дівчину, вказавши їй на кімнату, а та тільки пробурмотіла щось незрозуміле у відповідь. Відразу ж я одна за одною розчиняла двері, гукаючи його ім'я.
– Нумо, я тут, покажись мені, тату, невже ти ховаєшся? Я давно мала з тобою зустрітися, чи не так?
Я зупинилася посеред обідньої зали, на мить впершись долонями в коліна, аби зробити ковток повітря. За спиною почулися кроки. Я точно знала, хто це був, тоді я затримала дихання, на мить заплющивши очі.