7

7

Артем та Олена лежали голі на землі біля скелі, з якої пробивався струмочок джерельної води. Вони вже не рухалися, відпочиваючи та жадно хапаючи повітря...

Чоловік прикривав жінку, зігріваючи її своїм тілом.

Раптом Артем скочив на ноги, принюхуючись до повітря.

А потім від побіг в якомусь напрямку, зникаючи, телепортуючись в просторі.

Через двадцять хвилин він приніс здобич.

Вже мертву, але ще теплу, яку поклав біля ніг дівчини.

Олена вже встигла одягтися.

Артем тільки почав натягувати на себе свій одяг.

Потім він назбирав хмиз. Разом з якимись листями

Зробивши якусь конструкцію, настромив свою здобив на міцну гілку, Артем дмхнув на хмист, який підпалив своїм диханням.

І почав готувати, перевертаючи періодично цю здобив.

Через годину Артем запропонував:

- Пригощайся, Олено. Тобі треба поїсти.

Він загорнув в широкий лист шматок м'яса та простягнув його дівчині.

- З'їж разом з цим листом. Лист їстівний.

- Дякую. Вже сідає сонце. Треба думати про ночівлю. - нагадала Олена.

- Не треба. Я тебе понесу сплячою. Мені не треба стільки відпочивати, як тобі. - нагадав Артем. - Зробимо запаси води та їжі. Змайструємо ємності з листя для води та сплетемо сумку для м'яса. Але візьмемо трохи його, на один раз, бо інше, що ми не з'їмо в наступні години, зіпсується. А я прискорюсь, щоб швидше дійти до бази. Мені дивно, що я досі не можу нікуди додзвонитись, хоча на смартфоні достатньо заряду.

- Може щось трапилось чи ми знов потрапили не туди? - припустила Олена.

- Можливо. Ми про це дізнаємось, коли дійдемо до бази.