5

5

Ліс якось виглядав інакше.

Не було пошукової експедиції.

- Чому вони нас не шукають? - задався питанням Артем. - Де вони усі?

- Тим краще. Коли ти втратиш пильність чи заснеш, я від тебе втечу. - попередила Олена.

- Я кілька діб можу не спати. А ось ти: ні. Хоч ьи і зомбі, хоч в тебе і приглушене відчуття болю, але ти жива, тебе повернули до життя, тобі тобі потрібен відпочинок. - пояснив Артем.

- А тобі не потрібен? Ти не живий? - здивувалася Олена.

- Не так, як тобі. І я не зовсім живий. В мене тепер надприродні здібності, які дозволяють мені багато чого витримувати. - Артем подивився на Олену. - Нам туди. Я відчуваю намагніченність. Наша база повинна бути в тому напрямку. За два дні дійдемо пішки. Дивуюся, як ти так далеко віддалилася від бази.

- Бігом. - пояснила дівчина. - Я бігла з усіх сил, щоб бути вільною.

- Ну, ми бігти не будемо. Дійдемо. Нам нікуди поспішати. Не розумію, чому не працює телефон. Ніби не має мережі. - Артем однією рукою спробував розблокувати смартфон та подзвонити, але телефон був поза зону досяжності. - Як там не було, тобі треба щось поїсти та знайти воду. Ти давно вже блукаєш без їжи та без води. Скоро сама звалишся з ніг від зневоднення.

- Чому ти такий добрий до мене, якщо я лише твоя річ? - запитала Олена.

- Бо ти мені потрібна живою. Бо ти моя, а я поклуюся про своє... - пояснив чоловік.

Олена вже була не такою бадьорою, як при першій зустрічі з цим своїм "господарем". Вона почала втрачати свідомість.

- Що я говорив? Тобі потрібна вода. Причому очищена. Тут поруч струмочок з підземного джерела. Треба тільки до нього дійти.

- А ти телепортуй нас. - порадила дівчина.

- Сам я можу телепортуватися, а з тобою ні. Ні-ні-ні! Не падай.

Артем встиг схопити Олену, яка вже помітно пошатнулася та почала повільно опускатися в падінні, намагаючись втримати рівновагу.

- Я тебе зловив. - чоловік вчасно схопив жінку на руки.

- Як так сталося, що ти став перевертнем?

- Мене намагався з'їсти один перевертень, але я зумів йому дати відсіч та втекти. Отже, він мене лише вкусив. Після того я і відчув себе по-іншому. А потім проявилися мої здібності. Я можу пришвидшитись, навіть несучи тебе на руках, щоб швидше дійти до струмка. 

- Дякую. - подякувала Олена, промовивши це сухими губами, та притиснулась до Захара, який продовжував її нести на руках.

Артем здивовано, але з ніжністю подивився на дівчину.

- Ми вже поруч. Я навіть відчуваю запах води. - пояснив він.

- А я відчуваю лише спрагу.