22. Відверта розмова.

Для Зоряни це був перший «нормальний» робочий день. Щоправда, на новому місці: офіс довелося обладнати у одній за колишніх аудиторій, а ноутбук, потрібний для зв’язку, - купити тут же, у магазині. Та усі інші необхідні гаджети теж. Для усіх поза межами платформи – вона кілька днів провела у лазареті після пожежі, але насправді – просто відпочивала. Точніше, пролежала пластом у новому помешканні, - колишніх апартаментах Алішера: інших вільних «першого класу» просто не залишилося, а тому вони вже не знадобляться. Принаймні, тривалий час.

Але й цей робочий день підійшов до кінця. Зоряна якраз закінчила чергову розмову скайпом із юристами з Лондону (новими, компанію, яка представляла їхні інтереси, було вирішено змінити), та побачила, як відчиняються двері нового кабінету. Звичайно, акваріумів тут не було, - їх було шкода, - але на море дивитися можна було так само. У дверях стояв Вовчик, але чомусь не заходив.

-Та сідай вже… - запросила вона, дивуючись його поведінці. Після удару об воду при падінні в Володимира боліла спина. У перший час він цього й не помітив, а можливо, переборов себе, коли треба було діяти. А зараз – он, навіть стоїть, трохи зігнувшись праворуч. Але сідати у крісло чомусь не хоче.

-Я хотів доповісти … про перші результати слідства. Але, гадаю, Ольгерд теж захоче послухати, - пояснив він.

-Зрозуміло. – Вона підвелася, одночасно наводячи курсор на кнопку вимкнення комп’ютера. – Ходімо до нього.

Й через кілька хвилин вони вже стукали у двері апартаментів Ольгерда. Відчинила, щоправда, Еліза, бо господар сидів у інвалідному візку біля столу, на якому стояв його ноутбук. А поряд – той самий 3D-принтер, що якраз працював.

-Усе у роботі? – спитав Володимир. Ольгерд, повертаючи свій візок так, щоб опинитися обличчям до гостей, посміхнувся:

-Ну, я ж працюю не ногами, так чого чекати?

-Потім розповіси, що ти іще придумав, - посміхнулася Зоряна. Вона вже знала, яким бізнесом займається родич Вовчика, та розуміла, що зараз спостерігає за виготовленням якогось зразка нової продукції, яку скоро зможуть роздрукувати для себе користувачі сайту. – Як у вас справи?

Відповіла Еліза, яка, накульгуючи, дісталася дивану:

-Ну, ти ж бачиш: Гера відмовився бути у лікарні. Категорично. Довелося йому допомагати. Мені теж так легше: коли штовхаю його візок, менше спираюся на ногу!

-Так, щоправда. Твої зв’язки відновляться явно швидше, й ти зможеш від мене бігати, - зауважив Ольгерд. Він отримав кулі у ноги, а Еліза – просто невдало підгорнула ногу при падінні. – Мені сказали, що ходити зможу починати десь за місяць. І це ще непогано! А  на велосипед нескоро сяду. Таки доведеться вдома терміново машину купувати. Добре хоч, не з ручним керуванням…

-Які ви, все ж, оптимісти… - сказала Зоряна. – Просто заздрю! – Усі розсміялися. А ще зрозуміло було, що, коли буде можливість, до Києва вони мали намір повертатися разом, тому наступне питання було, природно, до Елізи. – Що там твій батько сказав..?

-Пробурчав: «Добре, що ти хоч там не турка собі знайшла!». Але змирився із неминучим. – Ольгерд теж засміявся, й Володимир подумав, що в них все, здається, буде добре. Коли люди не лише залишаються разом після такого, а ще й обидва сміються над одними й тими самими речами… Та сказав, сідаючи у крісло,  яке колись стояло біля столу, а тепер було відсунуте до вікна:

-Ну, так от, хотів розповісти про розслідування… Вам цікаво?

-А як же!

Сергій Петрук першим рішенням після того, як Зоряна підписала із ним контракт, згідно із яким він ставав капітаном, надав Володимиру повноваження розслідувати те, що відносилося до юрисдикції країни прапора, у цій історії. Алішер, він же Левко, звісно, знаходився у окремій камері карцеру, а вже колишній капітан Озоглу – під охороною у лазареті. Саме із першим Володимир і розмовляв сьогодні кілька годин.

-Хоча більшу частину … ми й так розуміємо, що сталося, - зауважив Ольгерд. – Вирахували. Щодо того, як твій братик, - він подивився на Зоряну, - хотів відібрати в тебе усе…

-Не брат він мені, гнида… - пробурмотіла та, явно цитуючи відомий фільм. Та запізно подумала, як зреагує на це Еліза, хоча сама вона не мала на увазі нічого стосовно походження… Але та нічого не сказала, мабуть, не була прихильницею фільмів із Сергієм Бодровим.

-А мені цікаво, чому … з’явився цей «клуб». Та … що сталося із Аннет, - сказала Еліза натомість. – Це … окрема історія, чи частина цієї ж?

-Історія – одна й та сама. Принаймні, якщо вірити нашому другу. Зараз розповім… Усе розпочалося з того, що наш Алішер … розчарувався. Він сам цього не каже, але… Він вчитися хотів, мабуть, у Лондоні. А батько його відправив до Києва, користуючись тим, що українську він знає вільно. Ти ж, Зорянко, й навчила колись… Вчився за контрактом у інституті міжнародних відносин. Одружився на дівчині з Києва, але досить швидко розлучився. Каже, що вона виявилася не гідна його… Не знаю вже, що там сталося, але друге громадянство встиг завдяки цьому отримати. До речі, я навів довідки, - його колишня дружина зараз сидить, й дуже схоже, що справа сфабрикована. Вже попрохав людей розібратися та, якщо будуть підстави, допомогти… Схоже, це метод в нього такий. Як би там не було, а, коли закінчив вчитися, мабуть, і став готувати цю операцію. Не хотів він звичайним бізнесом займатися. Хотів, щоб одного разу хапнути – й усе життя потім нічого не робити. А головне – хотів відомстити тобі. Коли … ти розпочала займатися цим бізнесом із платформами, ти побачила у цьому потенціал, щоб задовольнити потреби людей. А він – для криміналу…