18. Зазубрені гачки.

-Навіть дивно… - протягнула Зоряна.

-Що? – спитав Володимир, повертаючи штурвал катера. Ранок настав не так давно, а вони вже поверталися на платформу.

-Те, що я вчу тебе ловити рибу! – Вона розсміялася. – Знаєш, це зазвичай чоловік або втікає на риболовлю, або жінку із собою бере … якщо вона погодиться… Чи не хоче самого відпускати…

-Еге ж, навіть анекдот такий є, коли жінка розповідає подрузі: «Стала їздити з чоловіком на риболовлю. Спочатку рибу ловила, а потім втягнулася, стала пити, як усі!». – Сміх став загальним. Вкотре Володимир подумав, як це добре, коли обидва сміються над одним і тим самим. Їм із Зоряною добре разом, - що б не ховалося за цим іще, але пощастило, що кожен зміг зрозуміти це, ризикнути, та докласти зусиль, щоб так сталося. – Насправді, ніколи не захоплювався цим. Спробував колись, звісно, на річці, а не у морі. Бо усі казали, що риболовля дуже заспокоює. А як на мене, навпаки. Коли сидиш там, як дурінь, а клята риба не клює, - це лише доводить до білого каління! – Знову сміх. – Тут, звісно, не так.

У спеціальному баку із морською водою на кормі катеру плескалися кілька чималих рибин. Володимир навіть не знав точно, як вони називалися, - треба буде, вирішив, подивитися у Інтернеті. Але Зоряна сказала, що смачні, та що вона сама щось з них приготує.

-Я тебе розумію, але на морі – це зовсім інше… До того ж, привід вийти у море та покататися. – Обом тут бракувало можливості їздити за кермом, а катер був хоч якимось замінником. Хоча, звісно, все ж не те… Зараз Володимир заводив його у місце швартовки. Закріпив гаки тросів, якими катер піднімався з води, потім вони вибралися на причал та вивантажили впійману рибу. Після чого залишалося натиснути кнопку  - електрична лебідка запрацювала, й катер завис над водою. Якщо його не передбачалося використовувати тривалий час – можна було перемістити на спеціальну підставку. Але Зоряна сказала, що вихід завтра зранку можна буде повторити, тому вони вирішили не робити цього, залишивши катер висіти над водою.

-А тепер – до праці! – додала. – Тільки рибу треба буде залишити на кухні.

-Так, в мене теж повно роботи. – Вони зайшли до кабіни ліфту. Насправді, окрім своїх перекладів, та ще тексту для чергового відеоблогу, Володимир чекав деяких важливих відомостей. Буквально вчора він дещо перевірив, - що міг звідси, через Інтернет, - та написав знайомому, щоб той спробував дізнатися дещо на місці. Для того це не було проблемою, й можна було сподіватися на швидку відповідь.

-І в мене… Але, щоб зробити щось смачненьке з цієї риби, я час знайду! – Ліфт зупинився, дверцята кабіни відчинилися, й зоряна вийшла, але, вже знаходячись у освітленому коридорчику, обернулася. – Тож, побачимось під час обіду, Вовчику!

-Головне – не переплутай цю рибу із тією, що в тебе у кабінеті у акваріумах! – Він вирішив залишити останнє слово за собою та вдало підгадав, - двері кабіни якраз зачинилися, так, що Зоряна не встигла підшукати гідну відповідь, й ліфт рушив до поверху, де знаходилися його «гостьові», а фактично – лише «робочі» апартаменти.

Ольгерд прокинувся першим, та на якусь мить не зрозумів, чому знаходиться у не зовсім звичній позі. Але тут же частково відчув, частково пригадав… Еліза лежала поруч, одна її рука під його ребрами, друга лежала на шиї. А пов’язка усе ще залишалася на очах. Можливо, тому вона й не прокинулася, - його розбудив якраз промінь сонця з вікна…

Рішення він ухвалив вже давно, а тепер треба було його виконувати. Обережно простягнувши руки, Ольгерд зняв з обличчя дівчини цю чорну ганчірку. Вона не прокинулася, навіть пози не змінила, й тепер можна було полоскотати її за підборіддя:

-Ти світ-то білий бачити збираєшся?

Це можна було передбачати, - Ольгерд вирішив поспостерігати у цей момент за її обличчям. Темні очі відкрилися, і вже у цей момент на обличчі з’явився вираз радісного здивування. А потім погляд сфокусувався… Й Еліза лише спитала, напівшепотом, яким вчора розмовляв він:

-Невже..?

-Ага… Я вчора виграв…

Еліза знову обійняла його, - доводилося лише дивуватися, яка сильна ця невелика на зріст дівчина, - притягнула до себе та сказала:

-А я сьогодні…

Після цього можна було вже не ставити один одному питань на кшталт: «І що ти збираєшся робити далі?». Та, звісно, про те, щоб одразу вставати, мови теж не було. Але цей момент настав, й Еліза, нарешті, перейнялася практичним питанням:

-І як я … до себе дістануся? – Адже тут вона опинилася абсолютно голою, а розраховувати, що й вранці їм ніхто не зустрінеться у коридорах, було не можна. Навіть незважаючи на те, що її кімната була не дуже далеко за мірами платформи.

-Ну … принаймні, тут у ванній халати є… Добіжимо! А ключ твій в мене, тож, відчинити двері – проблеми не буде, - заспокоїв Ольгерд. – З цього почнемо, а потім, коли перевдягнешся, снідати підемо, так?

-Так і зробимо. – Вони вже стояли на підлозі кімнати, й Еліза звернула увагу на те, що в Ольгерда усе ще перев’язана рука. Вона чула про учорашній напад, - чутки розійшлися ще до того, як почався черговий сеанс «клубної лотереї», - та подумки вилаяла себе, що, намацавши пов’язку, не здогадалася, із ким має справу… Втім, зараз це не мало значення, а сюрприз, вирішила дівчина, був іще приємніший.

Здається, що б не сталося далі, - такого у її житті вже не буде.