17. Азартна гра.

Загиблого репера, який напав із ножем на Ольгерда, звали Зак Рейтон, а псевдонім в нього був Blaxxx. До дев’ятої вечора було іще досить часу, й Ольгерд вирішив знайти про нього дані, та й із «творчістю» ознайомитися. З цього, власне, він розпочав. Відеокліпи Зака були доступні у Інтернеті; парочка останніх була знята вже тут, на платформі, та явно підручними засобами. Принаймні, не професійною технікою. А взагалі, артист міг жити тут та записувати нові треки спільно із членами своєї групи, які залишалися у Америці. Диво сучасних технологій! А потім включити їх до альбому, який якраз повинен був скоро вийти. Після загадкової загибелі автора, посміхнувся Ольгерд, диски повинні лише краще продаватися, бо нових творів, звісно, вже не з’явиться. Це ж американська традиція – складати переліки мертвих знаменитостей, що найбільше заробляють? Цікаво, чи увійде тепер Blaxxx до цього рейтингу?

А от довго слухати його, з дозволу сказати, пісні Ольгерд не міг. Й не лише через характерний акцент, й не через низький творчий рівень, - навпаки, вони запам’ятовувалися. Якщо, звісно, ти прихильник репу… Зак вмів притягати до себе увагу слухача, він був талановитою людиною, треба було посмертно віддати йому належне. Але які ж ідеї він хотів донести до своїх прихильників?

Судячи з текстів, Рейтон був не борцем за права чорношкірих, ні, - він був натуральним чорним расистом. Білих він вважав негідною расою, що обманом обернула колись наївних африканців у рабство. Освітою, мабуть, похвалитися репер не міг, бо з незрозумілих причин виділяв у зв’язку із цим євреїв, які до набігів на Африку з метою захоплення рабів точно вже не були причетні… А ще однією з основних тем його пісень було, що кожна чорношкіра людина – автономна особистість, й ніхто, а особливо білі, чи держава, створена білими, не може вказувати їй, що робити. Ну, а грабунок – це своєрідна компенсація за те, що трапилося п’ятсот років тому із його предками…

Цікава суміш расизму, анархізму, релігії та кримінальної романтики, подумав Ольгерд. Зрозуміло, що такі ідеї знаходили прихильників, тим більше, у поєднанні із талантом виконавця. Добре все-таки, що це не він вбив нападника, а охоронець. До того ж, а чи немає тут його прихильників, які могли б забажати помститися? Хоча взагалі американців серед тутешніх мешканців було на диво мало.

Цікаво було інше: що така людина, як Зак Рейтон, взагалі робив тут? Треба було визнати, що це, щонайменше, дивно. Усі, хто опинилися тут, повинні були розуміти, яка компанія тут збереться, - з представників усіх рас та національностей. І щоб людина із подібними … ідеями опинилася серед них? Це було дивно. Тоді, у ліфті, здавалося, репер дійсно розлютився через те, що Ольгерд зробив йому зауваження, - не тільки через сам привід для цього, а через те, що його зробив білий..? Невже помста за це могла бути мотивом нападу? Життєвий досвід Ольгерда не був пов’язаний зі спілкуванням із американськими реперами, тому він не міг сказати. А от пошукати публікації про  Blaxxx’а було корисно. Швидко з’ясувалася цікава деталь: щодо Зака Рейтона на батьківщині існувала кримінальна справа. Якась дівчина звинувачувала його у зґвалтуванні. Щоправда, таким звинуваченням далеко не завжди можна було довіряти: іноді це було пов’язано із особистими відносинами, а у випадках із відомими та заможними людьми, - просто із вимаганням. Як було у цьому випадку? Описи на сайтах американських газет були досить туманними, - журналісти явно не хотіли звинувачувати якусь одну сторону, та й імені можливої жертви не називали. Але за деякими натяками можна було зрозуміти, що вона була білою.

Чи не було пов’язано перебування Зака на «університетській» платформі, - вчитися він явно не планував, хоча умови для творчості собі й створив, - із бажанням уникнути таким чином відповідальності? Тут його точно навряд чи хтось дістав би. Використати вірус як привід, щоб сховатися..? Що ж, якщо так, то рішення досить дотепне. До того ж, саме по собі не свідчить ані про вину, ані про невинуватість. Судячи з його текстів, у об’єктивність американської поліції та суду до представників своєї раси репер не вірив, а отже, міг у будь-якому випадку намагатися уникнути спілкування із ними.

Посилання на відео та статті зі своїм коротким коментарем Ольгерд відправив Володимиру, та посміхнувся на думці про те, що краще Вовчику переглядати це насамоті, щоб подруга не почула, як він слухає такий реп. А то щось недобре про нього подумає… Ну, нічого, Вовчик викрутиться. До того ж, в них там місця багато, вистачить, щоб влаштуватися таємно… А от вхідні листи Ольгерд переглядати не став. Він хотів дати другові та родичу матеріал для роздумів, а не отримувати зараз від нього письмові нотації.

До того ж, в нього була іще одна справа…

Салеха Ольгерд «упіймав», коли той заходив до ресторану. Вони вже майже стали друзями, й, здається, він розумів вираз обличчя араба. Зараз той був чимось засмучений. Кілька фраз про те, що, здається, Салех чимось розчарований, змусили того розпочати розповідь.

-Так, я ходив до капітана… Хотів дізнатися, що ж там із Дженні. Насправді, я хотів отримати дозвіл, щоб її побачити… Але капітан категорично відмовив. Сказав, що … вона може спричинити шкоду собі та мені. Уявляєш..? За його словами, доктор каже, що вона поводиться неадекватно.

-Я тебе розумію, - кивнув Ольгерд. – Але … що ти хотів від неї почути?

-Ну, по-перше, як вона там… Зрозуміло, її не випустять, це був перший такий випадок … насильства тут… Але… А по-друге – я хочу зрозуміти, навіщо..? Невже … Дженні дійсно з’їхала з глузду? Я у це не повірю… Повинна бути якась причина… Якщо … я щось не так зробив – то хочу зрозуміти, що саме. Може, вибачитись. Може, вмовити капітана… Якщо вона пообіцяє… Але капітан сказав, що вона взагалі твердить, що такого не робила.